Мова, якою говорить Західне Полісся (ВІДЕО)

“Передрукувати не вийшло”

Вчора на популярному в Білорусі порталі onliner.by з’явився матеріал під назвою “Вивчаємо багатство говірок Західного Полісся“. Статтю підготував кандидат філологічних наук , старший науковий співробітник відділу діалектології і лінгвогеографії Інституту мовознавства імені Якуба Коласа НАН Білорусі Вадзім Шклярик. Вона є результатом п’ятої експедиції проекту «Мова».

З метою популяризації знань про історію та культуру ПроСВІТ часто з посиланням на джерело розміщає у себе варті увагі матеріали . Але статтю з onliner-а передрукувати не вийшло. Причина проста – те, що можна пропустити в Мінську, на Берестейщині не пройде.

“Тільки дрібниці пояснюють все” Е.М.Ремарк

Перший розділ має назву “регіон” і починається він з переліку відомих в республіці пам’яток архітектури. Серед них палац Сопіг в Ружанах. Місце справді відоме, часто відвідуване туристами, тим більше, що знаходиться по дорозі з Мінська до Біловезької пущі. Ось тільки до заявленої теми місце, де знаходиться згадана пам’ятка відношення не має. В околиці Ружан західнополіськими говірками розмволяють тільки переселенці. Порівняно недалеко од міста є два таких села. Але до них експедиція не завітала. В етнокультурному плані Ружанщина, яка не входила ні до Берестейської землі, ні до Берестейського воєводства, ні до Поліського воєводства є частиною Понімання. Для чого було розміщати в якості ілюстрації чотири кадри з Ружан і згадку про палац? Не зрозуміло. Це при тому, що нижче наводиться карта на який приблизно визначено “історико-етнографічні регіони Білорусі”. Зображення дуже умовне, але з нього видно що в околиці Ружан, як і в околиці Ліди чи Скідзєля традиційно розмовляють говірками, які науковці називають ще “гарадзенска-баранавіцькою” групою.

“Всі перемішалися?”

На карті, в який об’єднано етнографа Віктара Цітова і Аляксандра Крывіцкага, доведеться зупинитися з двох причин. По-перше, межі груп говірок і історико-етнографічних регіонів не співпадають. Зокрема північні межі Західного Полісся і західнополіських говірок не покриваються. На думку етнолінгвістів Едварда Сепіра і Бенджаміна Лі Уорфа, які ввели у широкий науковий обіг поняття лінгвакультури, мова і культура існують “в єдиній системній цілосності”. Звичайно, мова архітектури, традиційних видів мистецтва, транспорту, кухні може не покриватись з територією побутування говірок. Ніхто не відміняв в контактній зоні дифузії. Більше того, за певних умов говірки переферійного типу, навіть, можуть змінити мовну приналежність. Але накладання на себе недеталізованих зображень культурних з’яв може стати причиною нових нонсенсів. За прикладами далеко ходити не доведеться. Один з пунктів, позначених на карті, в якому побували учасники експедиції – село Панасовичі Березовського району. Оскільки, село знаходиться на межі цекання, дзекання, акання, окання, мяккого “т” і “д” “в мові нашого інформатора перемішалися усі ці особливості”. На вищезгаданій карті село позначено на території “гарадзенска-баранавіцької групи говірок”. Думається: нащо тоді було включати його як приклад мови Західного Полісся? В дійсності, це справді західнополіська говірка,  докладніше ліновська підгрупа верхньоясельдської говірки. Так, вона знаходиться в контактній зоні. Але від того не втрачає свої системні риси. І, напевно, не відноситься до гарадзенска-баранавіцької групи. Хто ж допустився помилки: Аляксандр Кривіцькі чи Вадзім Шклярик?

Лідія Олександрівна Рупека з с.Панасовичі Березовського району, 1940 р.н..

“Тільки для цього регіону”

Темою експедиції заявлено говірки Західного Полісся. Ось тільки побувала вона лише у північній її частині, на Берестейщині. Інші частини Західного Полісся находяться на території польської і української держав. Автор статті дав посилання на говірку села Леліково Кобринського району, яке досить недавно адміністративно було підпорядковану Берестю, не належить до історичної Берестейщини.  Тому тут поширена група західнополіських говірок, більшість носії якої мешкають на території сусідньої країни. Можливо, такий приклад обрано свідомо, щоб якмога більше здивувати читача. Тільки читач має знати, що говірка Лелікова для “південного заходу країни” нетипова. На Берестейщині леліковців добре розуміють, бо розмовляють між собою на різних говірках однієї мови. Тому незважаючи на зональні, локальні різниці жителі Західного Полісся в потоці мови їх практично не помічають. Бо нема окремих леліковської, березовської, каменецької, західнополіської і тому подібних мов мов. Хоча є говіркова строкатість, свідок міцних позицій традиційної культури, а навіть давньослов’янської архаїки, мова одна. Їй властиві одні риси і невластиві інші. До прикладу, нехарактері дзекання, цекання, акання, але їх відсутність не є, яка пише автор, “західнополіською” рисою. Згадана особливість української мови як такої, усіх її говірок, в тому числі східнополіських, центральнополіських, західнополіських. Якщо в такому контексті фрази “у вітчизняній діалектології західнополіські говірки протиставляються всім іншим різновидам білоруської мови” чи “особливий статус західнополіських говірок в системі білоруської мови” прийняти за чисту монету, доведеться констатувати те, що “різновид білоруської мови” до якого належить мова Західного Полісся простягається суцільною територією до Чорного моря. І носіїв говірок такого “різновиду” більше за “всіх інших”.  І як тоді одповісти на один з коментарів під статтею: “то чому мене змусили вчити білоруську мову, а не уся Білорусь … вивчила “західнополіську“”. “Оформили б  ми титри на говірці, з’явились би коментарі на зразок “на який мові це загалом написане“, – пише Вадзім Шклярик. Говірки Берестейщини протиставляються інших говіркам на території Білорусі. Непогодитись не можливо. 

Головну увагу учасники експедиції звернули на лексику. “Ми, як і минулі рази, обирали слови, як характерні тільки для цього регіону”. Першим таким словом в статті є назва “будинку в якому складали і молотили снопи, зберігали сіно, солому” – клуня. Слово клуня відомо на усій території Західного Полісся. Воно не є характерною лише регіональною лексемою, поширено в переважаючий більшості українських говірок, за вийнятком тих, в яких поширено, прийняте в західнослов’янських мовах, слово стодола. 

Навіть не віриться, але учасники експедиції не побачили клуню. Вона зникає разом із приватною ініціативою на селі під впливом колгоспного способу господарення. З нею зникають млини, жнівні пісні, статус мови хлібороба. Такою ж рідкістю виявився й льох. “В селі Купятічі біля Пінська нам пояснили різницю між печерою і льох: перший нібито знаходиться в будинку або біля будинку, а другий – на відстані. У Кам’янецькому і Березівському районах застосовують ще слово склеп”. Саме слово відомо на великій території. Льох – нормативне слово української літературної мови. Дуже поширене воно й у польський мові. Нема в український мові альтернативи й іншому “специфічному” з точки зору організаторів експедиції, слову щур. Не випадковий і його зв’язок із водою, бо як помічають автори Вікіпедії “Найвідомішим видом цього роду є щур водяний“. Слово нормативне й для польської мови. 

Не обмежується територією Західного Полісся слово коцюба/коцуба в значенні ‘кочерга’ ще повністю живе, хоча опитані бабусі і визнають, що в даний час більш поширена кочерга”. Причиною скоріше за все є вплив на молодше покоління російської мови, визнання цього слова нормативним в український і білоруський мовах. До недавнього часу в більшості західноукраїнських говірок використовувалось тільки воно. Далеко за межами Берестейщини відомі кендюх, качур чи селях, пасербиця, сокорити. Відомий словникам української мови й повх. Для детальнішого аналізу треба більше часу, але й без нього видно, що під час записів як регіональні фіксувалися слова, поширені на значно більшій території, в тому числі такі, які використовуються як літературна норма української мови. 

Звичайно у західнополіських говірок є свої регіональні особливості. Така граматична гриса, як форма множини особового займенника другої особи віте, яку учасники експедиції почули в селі Військая Каменецького району, характерна хоча й не для усіх, але для більшості західнополіських говірок і тільки для них. 

Ольга Миколаївна Тур, з с.Військая Каменецького району, 1940 р.н..

Її знала і використовувала у своїх творах класик національної літератури Леся Українка. Є в творах великої поетеси й дієслів мутити в значенні підманювати, який, можливо, є регіоналізмом. Слово шушварка західнополіське, поширене, переважно, на території Рівненської і Волинської областей. Дослідникам ще доведеться удокладнити ареал таких слів мутяр, мутюн, биянка, бойка, бодюхи, цибахи, муляник. Вони зможуть розповісти чимало важливого про історію регіону. Дякуй Вадзіму Шклярику за те, що він нанесе їх на карти, включить до словників. Шкода що члени експедиції, судячи з фотографій, побували в Каменці і Пинську, але порозмовляти з місцевими старожилами не наважились. Розумію, що місто лякає діалектологів, але тим не менше. Не менш шкода, що слова, такі як Зеленець передані не в оригінальному звучанні, бо лексично білоруська і українська мова досить близькі, унікальними їх роблять саме перш за все граматичні, фонетичні особливості. 

 

  • 29
    Поширили:

2 thoughts on “Мова, якою говорить Західне Полісся (ВІДЕО)”

  1. Марія сказав:

    З правого боку зверху розміщено рубрики “Коментують”, “Найбільш коментують” “Теги”, які закривають текст. Тому прочитати неможливо. На жаль. Технічно це можна виправити.

    1. Пк сказав:

      З телефона нічого не заважає, добре читається.
      З комп’ютера – і справді на початку текст накладається.

      Що до суті статті – цікаво почути реакцію діалектологів-учасників цієї експедиції.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 thoughts on “Мова, якою говорить Західне Полісся (ВІДЕО)”

  1. Марія сказав:

    З правого боку зверху розміщено рубрики “Коментують”, “Найбільш коментують” “Теги”, які закривають текст. Тому прочитати неможливо. На жаль. Технічно це можна виправити.

    1. Пк сказав:

      З телефона нічого не заважає, добре читається.
      З комп’ютера – і справді на початку текст накладається.

      Що до суті статті – цікаво почути реакцію діалектологів-учасників цієї експедиції.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *