Молдавські грамоти 1400 року з Берестя

Віктор Місіюк, Культура
15/05/2017, 1 Comment

В 1400 році Бересть став місцем заключення двох міжнародних угод. Уклав їх з королем польським “Влодиславом” син молдавського воєводи Петра І Мушата Івашко, який носив титул дідич “Валаски”, “земли Валаскоѣ”.

Роман МашатаПерша угода стосується воєводи Романа, взятого в полон князем “Швитригайлом“. Івашко бере його на поруки, обіцяючи, що він служитиме королю польському не маючи претензій до перебування в полоні, а якщо це зобов’язання порушить, то буде особисто ним повернутий королю. Документ написано 18 листопада.

Друга угода – присяга у вірності польському королю і князю Вітовту. Івашко обіцяє якщо стане господарем волоським навіки зберегти вірність королю з усією землею і боярами. Також він декларує бажання одступити королю Шепинську землю і відмовитися від грошей, які у кредит отримав король від його батька. Документ датовано 9 грудня.

Обидва документи – важливі джерела історії Молдавії. Присяга, загалом, досить характерний документ. Варто нагадати, що правителі Молдавії впродовж ста років були польськими васалами. В цій грамоті міститься перша документальна згадка назви приграничного регіону відомого як Шепинська земля. Звільнення Романа, якому присвячена перша грамота відбувається в дуже важливий момент, після смерті його сина воєводи Стефана, васала польського короля. Не судилося більше Роману І Мушаті відіграти якоїсь значної ролі, він помер все в тому ж 1400 році. Свідком в обох випадках виступав боярин “пан Вилча”. Цей достойник на присязі хрест цілував і привішував свою печать до грамоти. Вилча пізніше згадується серед бояр воєводи Олександра Мушата.

Документи берестейських угод 1400 року написані руською канцелярською мовою. Через високий статус в XIV столітті її традиційно використовували для написання міжнародних документів. Вже згадане кредитне зобов’язання короля Ягайло перед воєводою Петром було написане саме нею. Його регіональний різновид використовувався в діловодстві Молдавії до XVIII століття. В Бересті, де були написані грамоти, статус руської мови під впливом латинізації понизився і в XVII столітті традиція використання її в діловодстві перервалась. Але жива мова, яка послужила основою літературної традиції не зникла. Грамоти з Берестя кінця XIV століття дуже цікаві тому, що в них використовувались норми, які властиві як для сучасної літературної мови, так і берестейських говірок:

1.Інфінітив складається з основи і суфікса -ти (служити, быти, жяловати, поставити, дати, искати, вронити, голдовати, зоста[ти]), рідше -ть (оуспоминать, служит, вротит). Це норма літературної мови і усіх типів берестейських говірок.

2.Двічі використане написання числівника тисяча (тисяча) свідчить про те, що буквою позначали як звук [і], так і півм’який [и]. Останнє є характерною рисою сучасної літературної мови.

3.Прислівник часу або умовний сполучник (коли) широко використовується в літературній мові і в говірках.

4.Використані форми вказівного займенника (тымъ, тыхъ, тыи) використовуються в берестейських говірках і, в більшості, є нормами літературної мови

5.Стягнена форма прикметників (Валаски, Полски, Литовски) одна з норм сучасної літературної мови.

6.Числівник “чотири”, як у більшості слов’янських мов, має форму жіночого та середнього родів (чотыриста).

7.Характерна особливість мови грамот – м’які шиплячі (поручяемъ, жяловати, почял, хочю, печяти, зачятья). Вона характерна для типових середньонаддніпрянських, частини берестейських, буковинських і гуцульських говірок. Ця риса не належить до норм літературної мови, хоча досить часто фіксувалася в давній канцелярській мові. Нікольський зауважив, що в Іпатіївському літописі шиплячі м’які і тільки в кінці Галицько-Волинського літопису тверді. До прикладу в білоруських говірках диспалаталізація, втрата м’якості шиплячих розпочалася до ХІ століття.

8.Зміна е>о після ж, ч, ш перед непалатальним складом в українській мові фіксується вже в памʼятках другої половини ХІ століття. В берестейських грамотах вона зустрічається в у коренях іменників і числівників (чоловѣкомъ, чотыриста). С.Беренштейн стверджує, що «перехід е в о перед твердим приголосним належить до найдавнішої українсько-північноросійської ізоглоси». Форма давального відмінка зворотного займенника (собѣ) свідчить на користь того, що губний приголосний [б]  вимовлявся твердо. Ця північноукраїнська особливість згодом поширилась й на південноукраїнські говірки. Отже й писар, який написав грамоти, скоріше за все був місцевим. Зміна е>о – норма білоруської і української літературних мов.

9.В обох грамотах приведено назву міста в якому вони написані: «в городѣ Берестьи», «в городѣ Берестью». Написання відображає східнослов’янське повноголося, засвідчене літописною і місцевою мовною традиціями. З обох варіантів видно, що топонім – іменник чоловічого (або середнього роду) з м’яким кінцевим звуком. В місцевій мовній традиції назва чоловічого роду і в місцевому відмінку має закінчення –і (в Бересті). Під наголосом тільки перший склад, приголосні в середині основи тверді.

Тексти грамот опубліковані в збірці “Грамоти XIV ст.”.

 

 

1 thought on “Молдавські грамоти 1400 року з Берестя”

Залишити відповідь