Монастирі і кобринський кагал

ПроСВІТ, Культура
01/07/2020, Leave a comment

В XVII столітті монастирі були зорієнтованими на отримання прибутку фінансово-господарськими центрами. В них навіть могло не бути монахів. Їх кредитно-орендарськими послугами користали члени місцевих кагалів. Неможливість дотримати умов приводила до скандалів, а, навіть, вбивств.

Спаський монастир. Кобринь. Малюнок Наполеона Орди

В 1670-му році настоятельниця пинського Варваринського монастиря подала до суду на чотирнадцять представників кобринського кагалу. Лейба Іцкович, Давид Іцкович, Абрам Файбишевич, Хаім Мошкович, Ізавел Мошковичі, Юда Мошкович, Йосип Єленевич, Гец Єленевич,  Йосип Завелевич, Йосип Хаїмович, Лейзер Шмойлович, Шмойло Михалевич, Зелько Абрамович, Шлома Ошерович взяли в 6 лютого 1657 року у монастиря колективний кредит на суму 1246 злотих 15 грошей. Він був записаний на кобринський кагал і “школу” тобто синагогу. За умовами щороку на Громниці позичальники мали вплачувати монастирю по 216 злотих.  Якщо якогось року вони її не виплатили, то мали б повернути разом належний річний відсоток і початково запозичену сумму повністю. Їх раніші виплати до тої суми не входили. Договір був заключений в кобринському магдебурзькому уряді. Судічі з імен про батьку половина з них була близькими родичами. Отже договір носив колективно-родинний характер. Після того, як чорниці не отримали виплати вони подали до Литовського  трибуналу. Їх інтереси в суді представляв Олександр Хелховський. А ось з кобринського кагалу ніхто не явився, не зважаючі на те, що “єнерал” трічі привозив до синагогі виклик. Декретом від 24 червня 1670 року трибунал зобов’язав порушників “яко права непослушних” виплатити борг і пеню. Разом  6191 злотий. Але представники кагалу не дали представникам монастиря взискати борг з їх майна, синагоги. В результаті 29 квітня 1671 року трибунал засудив згаданих до вигнання з країни.

Кобринська синагога

Того ж року Новогрудська конґреґація 1671 року силою відняла у єипскопа володимирського і берестейського Бенедикта Глинського кобринський Спаський монастир. Причина була наступна. Кобринську архімандрію Бенедикт Глинський отримав з рук пинського єписокопа Пахомія Оранського в березні 1652 року, за рік до його смерті. Власники архімандрій часто використовували їх у власних цілях, доходи витрачаючі на себе. Тому ордені василіян зростало обурення проти свавілля архімандритів, які не думали про розвиток чорнецтва, не підпорядковувались рішенням ордену. На 16-тій Берестейський конґреґації 1666 року було прийнято рішення ліквідувати нові архімандрії, що підтримав присутній папський нунцій. Втілюючі рішення рішень конгрегації в життя митрополит Гавриїл Коленда вимагає од Венедикта Глинського зректися кобринської архімандрії під загрозою не висвятити його у єпископи. Монастир був повний світськими людьми, родичами єпископа, тут не було жодного монаха. Але митрополит не був до кінця послідовним, маючі свої інтереси, тому мирився з тим, що владика продовжував залишатись кобринським архімандритом. Конфлікт між ієрархами загострився в 1671 році, коли митрополит двічі відлучив владику од церкви, а предстоятеля церкви не пустили на поріг берестейського собору. Гавриїл Коленда тоді відібрав кобринську архімандрію вислав туди свого представника василіянина Панаса Бальцевича. Півроку господарував він в Кобрині, отримані доходи пересилав до митрополита, а 7 січня 1672 року поїхав до фольварку Котівка поблизу села Корчичі. Його набув Глинський у Задарновських за 1665 злотих і приєднав до Спаського монастиря. Орендарем маєтку був Іцко Фабишевич Коробка (очевидно брат Абрама Файбишевича і батько обох Іцковичів згаданих вище), який коли дізнався про приїзд Бальцевича іншою дорогою поїхав до кобринського протопопа Хоми Коритянського, який потай продовжував стежити за маєтками владики. Певно, він добре знав про рішення папського нунція, який вимагав у митрополита повернути Глинському архімандрію. Хоча наступного дня був шабат Іцко випросив у старішини кагалу дозволу, зібрав собі помічників і у супроводі Коритянського і священика кобринської Свято-Петровської церкви Василя Олександровича виїхав до Котовки. Ніччю змовники війшли до маєтку. Іцко і його помічники напали на сонного Бальцевича і задушили його. Зібрані у селян гроші і речі Іцко привласнив собі. Тіло василіянина через два тижні, після того, як неможливо було його впізнати було перевезено до монастирської церкви. Труна була зачинена. Місцева шляхта змогла побачити тільки руки покійного. Після чого його було поховано у невідомому місці. Намісник Спаського монастиря Бенедикт Пригаревич повідомив деталі зникнення Бальцевича митрополиту. Той подав у кобринський гродський суд, оскаржив двох принципалів кобринського кагалу Іцка Фабішевича і Йосипа Калмана, а також кобринського протопопа і адміністратора кобринської економії, віленського каштеляна і городецького старосту Андрія Котовича. Через те, що каштелян був на той час як сенатор в Варшаві судову справу одкладено. Пізніше єю зайнявся Литовський трибунал до якого митрополит оскаржив як співучасника вбивства єпископа Бенедикта Глинського.

Вбивство в Кобрині потрапило до літератури завдякі літературному генію Івана Франка. Він же про те, чим закінчилась судова справа написав так: “Кінця її нема в актах та, мабуть, не було й на ділі“. Відомо, що з часом владика Глинський повернув собі архімандрію разом з монастирськими маєтками. Подібним чином, певно, закінчилася й перша судова справа. Як би не було, але процеси проти членів кобринського кагалу не змогли його ні знищити, ні розорити.

  • 4
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *