Московського царя товкли, як Гамана

Світ повен скандальних історій. 11 березня 2019 року “Новини Брянська” повідомили про те, що російські митники спалили 640 кілограмів заморожених цвіркунів міського старт-апу “Онто-біотехнологі”. Ноу-хау, цвіркунову муку, мала використати компанія “Онега” для виготовлення нових видів чипсів. У Росії на це, як видно, своє бачення … . А ось у бельгійському місті Аалста причиною скандалу стали карнавальні фігури у вигляді хасидів, які сидять на грошах з великим сейфом. Їх провели про вулиці міста в березні 2019 року. В Єврокомісії вже порівняли фігури з карнавальною ходою 1936 року в Берліні, коли з метою розпалювання ворожнечі вулицями возили акторів переодягнених в хасидів і заявили: “Такі зображення не можуть перебувати на вулицях Європи через 74 роки після Голокосту. Ми рішуче протестуємо проти всіх форм антисемітизму”. Група Vismooil’n, яка створила фігури, у свою чергу відповіла: “Не було жодного наміру образити будь-кого. Це було свято гумору”. Дивним чином скандали сучасності нагадують історії з минулого. Етнічні стереотипи і політичний підтекст на карнавалах експлуатували здавна. Розпалювали грубий каршавальний бешкет схвалювалені традицією буйні веселощі і надмірне вживання алкоголю. Він супроводжував як святування  Масниць, так і Пуріму (в 2019 році він відзначається 21 березня). Не був вийнятком і давній Бересть. Безліч подій з яких складалися будні і свята жителів стародавньому міста не лишили документальних слідів тому, що в них не бачили в них нічого надзвичайного. Але в 1577 році сталася трагедія, завдяки якій було складено описання важливих деталей карнавальної театральної дії, яку ставили у місцевому кагалі. 

Вранці десятого березня 1577 року до Берестейського замку привезли тіло покійного Юська Припутневича. Возний Берестейського воєводства Григорій Грибовський разом із свідком шляхтичем Богданом Вишневським оглянув тіло і записав свідчення його родини. Дружина покійного, Марина, і брат Курило Припутневич повідомили, що помер він від отриманих ран та побоїв, отриманих в неділю третього березня того ж року, отриманих від “бохура, который в Машкарех ходил и от Яна Нисанового и помочников их жидов Берестейских“. Наступного дня возний і рідня прийшли  до городничого Берестейського господарського замку Павла Соклицького, який заміщав на час відїзду Берестейського підстарости Мельхера Райського, для того, щоб записати цей факт до гродських книг Берестейського староства. Дружина померлого повідомила, що в той же день, коли було побито Юська, нанесені йому рани і побої оглянув возний Ян Поплавський. Трагедія сталася в Бересті на вулиці Жидівський. В трагедії звинувачено “бохура, который в Мишкарех ходил, менил се быти великим князем Московским, лист сына Нисанова на дорозе добровольной“. 27 березня 1577 року до Берестейського підстарости Мальхера Райського прибув Берестейський ландвійт Езоф Филипович (чи не родич берестейського ігумена Афанасія Филиповича?). Оскільки померлий Юсько Припутневич був підданим Холмськой підкоморини, Добринської старостини Михайловою Гжалинської, а його батько кріпаком Стольника великого князівства литовського Берестейського каштеляна князя Олександра Пронського, війт був уповноважений обома власниками представити в суді інтереси берестейської міщанки Марини Левкової Юськової. “Тая Юсковая” від себе і ім’я своїх дітей “сына Баска и дочки Огаты” підтвердила, що вважає винними у смерті свого чоловіка “жидовъ берестейскихъ одного бахура, который у сято ихъ пуримъ ходилъ с комедиею и менилъ се княземъ велкимъ московскимъ, а другого на имя Мошка Нисановича“. При цьому родина заявила, що в майбутньому не буде вимагати справедливого покарання за смерть (т.зв.головщини) і різних пов’язаних з цим виплат (т.зв.прикладів). Вдова примирилася зі звинуваченими. Судячи з усього, на той момент родина вже отримала належну компенсацію. З тексту видно, що батьку і брату покійного виплачено копу грошей. 

За, на перший погляд не зовсім зрозумілими для сучасного читача обставинами, ховаються добре відомі для більшості факти. Частина з них винесена з родини, друга відома з літератури. Але все по черзі. В берестейському фольклорі досить жива пам’ять про публічні особливості святкування Пуріму. Тут можна почути варіанти українського прислів’я “товчуть як Гамана”, “б’ють як жидівського Гамана”, “побили як жиди Гамана”. Гаман – один з головних героїв книги Есфири. В ній описана історія про те, як міністр перського царя Ахашвероша (Артаксеркса, Ксеркса) інтригами домігся у правителя дозволу на знищення усього народу Ізраїлевого, а серед них також свого суперника Мордехая. Дружина царя Есфир, сестра Мордехая, розкрила інтригу, після чого обурений цар дозволив її землякам знищити своїх ворогів. Гамана повісили, десятеро його синів вбили. Згідно з традицією, в той день в Персії вбито 75 тисяч ворогів юдаїзму. На згадку про порятунок було встановлене свято Пурім, одним з елементів якого є знущання над опудалом Гамана. Його б’ють, вішають, спалюють під крики “Проклят Гаман! Благословен Мордехай!”


В європейських кагалах Пурим не завжди відзначали публічно. В V столітті імператори Гонорій і Феодосій заборонили знущання над опудалом Гамана, його вішання на хресті, оскільки бачили в цьому приховане знущання над образом Христа. Одночасно, організаторів свята звинувачували в ритуальних вбивствах християн. Пов’язане це зі звичаєм наймати бідняка-християнина на роль Гамана, проти чого свого часу активно виступали луцький і перемишльський біскупи. Вважається, що звичай оплати святкових функцій наймита в Східній Європі фікусвався до ХІХ століття. Нам не відомі деталі побиття Юська Припутневича, але він міг стати жертвою ритуального бешкету.

Святкування Пуриму в ХVI столітті мало карнавальний характер. Щоправда російський “дослідник” теми “ритуальних вбивств” Тимофій Буткевич цілком помилково зрозумів текст “в Мишкарех ходил”, або, докладніше “в Машкарех ходил”. В результаті з’явилося історія про фантастичне село Мишкарі, в Польщі (!), за яким, нібито, тільки через тиждень знайдено тілос селянина по імені “Оск”. Ця фантасмагорія тиражується досі. На справді мова йде про маскарад. Відомо, що на початку того ж століття в Італії були дуже популярні карнавальні вистави самодіяльних акторів, які вдягали маски. З цих карнавалів народилася славетна комедія дель арте. В текстах на ідиш організовані дії на Пурім мають назву purim-szpil – гра або вистава на Пурим. Берестейський писар, який як виявляється розбирався в драматичних жанрах і добре знав як характеризують сучасники театралізовані дії пурімського карнавалу, тому назвав виставу комедією. Глядачами ставали як іудеї, так і християни, які добре знали як виглядали і кого представляли його учасники. Акторами часто були учні місцевої берестейської єшиви. Можливо, що саме учня, молодика, лобуряку, негідника має на увазі писар, коли вживає слово бахур. Перевтілитись в героїв вистави допомагали маски. Видатний рабініст, кабаліст, випускник Берестейської єшиви, рабин Пружан, Люблина, Белзу, Любомля, Межибожа, Шидловки, Кракова і Берестя Іоель бен-Самуїл Сегаль Яффі Сиркес (1561-1640) в книзі “Beth chodosch” підтверджує існування такої практики і, одночасно, засуджує її: “Чоловіки одягають жіночій одяг, жінки чоловічий, і ніхто проти цього не протестує …. Ще гірше, що люди прикривають обличчя масками, щоб їх не впізнали, – це повинно бути прийнятне ні в Пурим, ні на весіллі“. В тексті двічі згадується про те, що ініціатор трагедії носив маску, “менил се быти” або “менилъ се”, великим князем московським.

Хто з московських правителів став об’єктом критики і чому? Безперечно був ним Іван Грозний. Багаторічний правитель Москви зробив достатньо для того, щоб викликати гостру критику. Повноправним правителем Грозний став в 1547 році, досягнувши повноліття.  Тоді ж він прийняв титул царя і почав вимагати, щоб сусіди визнали його новий статус. Королі Річі Посполитої були обурені такими змінами і продовжували визнавати цісарем тільки правителя Священої Римської імперії. Грозний вів агресивну експансивну політику, почав Ливонську війну. Під час війни цар наказав втопити 300 представників полоцького кагалу, які не прийняли християнство. Ця подія мала широкий резонанс. На її підставі виникла легенда про врятованих дітей-Барканів. Грозний правив Москвою до 1584 року. Навряд чи організатори берестейської вистави могли бути вражені “славою” якогось іншого московського правителя. Тим більше, що саме з тогочасним правителем у берестейських купців були давні розрахунки. Він майже на півстоліття заборонив їм перетинати кордон своєї держави.

Маскарад з Московським царем свідчить про святкові гостро-сатиричні карнавальні традиції берестейського ренесансного народного театру.

 

 

  • 34
    Поширили:

1 thought on “Московського царя товкли, як Гамана”

  1. Paulina сказав:

    Боже, як цікаво!
    А скіля цьой документ,десь опублікуваний?

    “Сына Баска и дочки Огаты” – як розуміти, яке було повне імя хлопця?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 thought on “Московського царя товкли, як Гамана”

  1. Paulina сказав:

    Боже, як цікаво!
    А скіля цьой документ,десь опублікуваний?

    “Сына Баска и дочки Огаты” – як розуміти, яке було повне імя хлопця?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *