Місія отця Овлочинського

Віктор Місіюк, Культура
14/09/2020, Leave a comment

В мемуарах відомого письменника Юліана Німцевича є фрагмент про одного незвичайного гостя батьківського маєтку в Скоках Берестейського повіту: “Невдовзі палка набіжність, суворе аскетичне життя страждальця зробили його більш чим людиною, зробили його святим. Він був середнього зросту, худий, блідий, миролюбний, покірний: пошана до нього, коли він приїжджав до моїх батьків не мала меж, ми всі цілували його руки. Не бажаючи залишатися при дворі, він обирав собі маленьку кімнату в приміщенні для прислуги; вранці, коли йому приносили каву, для обмеження страстей він лив до неї окріп. Коли він поїхав, дівка моєї мами Хаєцька, як всі дуже набіжна, впала на коліна і голими ногами повзла з двору до будинку для прислуги, де ночував отець Овлочинський (письменник називає його Облочинським), цілуючі постійно стежку, по якій проходив цей святий священослужитель”. 

Садиба Німцевичів в селі Скоки Берестейського району

Йосип Овлочинський народився в Мінському воєводстві в 1721 році (за іншою інформацією в 1724 році). Під час постригу прийняв ім’я Лаврін (Laurencjusz). З 1751 року став головою місії так званим префектом, тобто організовував їх характер. За чей час встиг провести 68 місій (транскрибція частини населених пунктів може бути хибна): Гродно, Озерах, Ружанстоці,  Заліссі, Лейпунах, Красноборі, Деречині, Новогрудку, Здентелі, Новодворі, Василішках, Климонці, Ейшишках, Берестовиці, Лішкові, Іщолні, Верках, Попорті, Вишневі, Ущаті, Забілах, Лепелі, Улі, Вітебську, Бешанковичах, Орші, Микулині, Росені, Мінську, Дуброві, Головчині, Мстиславі, Пацкові, Зечерську, Полоцьку, Шклові, Мозирі, Петрикові, Овручі, Аглоні, Друї, Белиничах, Бобруйську, Горашках, Люцині, Біржах, Белзі, Вільно, Пинську, Бересті і інших місцях. Певний час проповідник був префектом місії в Рожаному стоці. З тих часів на чудотворній іконі Рожанстоцький Богородиці є згадка про місію Овлочинського. Тим більше, що проповідник доповнив описання чудес, які мали місце у тих, хто звертався до ікони, на 1756 рік він нарахував їх 250. Усього домінікане з 1751 до 1794 року провели 249 місій (за іншими даними 170 парафіяльних місій). В ордені справедливо вважали, що найбільш активним місіонером був саме Овлочинський. Нагадаємо, що саме доминиканці були першими інквізиторами і були відомі своєю релігійною відданістю. При тому місії на зразок місії отця Лавріна були не частим явищем. Тому саме вони надихнули доминиканців відновити місіонерську діяльність в 1817 році. Згідно з літописом рожанстоцького монастиря за час місій отця Лавріна перейшли до римо-католицизму 2556 осіб, хрестилося 66 жидів. Цифра неастрономічна, але й немала. 

Домініканець отець Войтех Вінцентій Багинський згадував про отця Оволочинського: “Перш за все був потужним громителем жидів, як зібраних у синагогах, так і приведених до наших костелів світською владою“. Мемуари Юліана Німцевича підтверджують зростання впливу римо-католицької церкви на повсякденне життя, поширення в ХVIII столітті проявів релігійної нетолерантності: “Досі добра релігійна ревність невдовзі зайшла надто далеко. Бересть, як на нещастя усіх наших міст, цілий наповнений жидами. Надумали доминикане зігнати жидів до свого костелу, щоб там слухали місіонерські проповіді отця Овлочинського. Примусове слухання того, чого вони не розуміли, в що вірити не хотіли, міцно їх роздратував. Невдовзі здоров’я священнослужителя, ослаблене істязанням тіла, почало все більше слабіти. Закінчилось його палке життя, і розійшлася чутка, що жид-цирюльник добавив йому отруту до клізми; новина яка спиралася лише на припущення”. Те, що перед смертю голова домініканської місії звертався до перукаря-хірурга підтверджують спогади отця Войтех Вінцентій Багинський. Він лишив описання обставин смерті місіонера: “Переконував, що заповіданий старозавітними пророками Месія, прийшов у вигляді Ісуса Христа. Міцно захворів і попросив отця Целестина Глубоцького привести лікаря. Почув про те, що іншого вибору нема як привести жида-перукаря сказав: “Дякую ласкавий Боже за тень в який я віддам в твої руки мою душу, хай покличуть того жида”. Посповідавшись, причастившись після єлеопомазання приступив до лікування”. Звернемо увагу не на отруєння, а на характер останьої місії Оволочинського. Олександр Брюкнер згадував, що батько письменника Марцелій Німцевич подібним же чином пробував переконувати карчмаря, а коли закінчувались аргументи хватав його за волосся. Дуже імовірно, що аргументи для дискусії Німцевич старіший брав з проповідей відомого місіонера. 

Монах-доминиканець, герб ордену доминиканців, герб родини Овлочинських “Сухі кімнати”.

Відомо, що в XVII столітті один з представників роду Овлочинських був архімандритом кобринського монастиря. Наскільки добре знайомий був Лаврін Овлочинський зі східною християнською традицією? Дослідникам його біографії ще прийдеться дати відповідь на це питання. Відомо лише, що очолювані ним місії мали також антиправославний характер. В Полоцьку, на зразок Берестя, на проповідь зігнали уніатів і православних. Пеших поставили з одного боку храму, інших з другого. Місіонер назвав одних овцями і заповідав тим, хто стоїть по правицю Божу вічне життя, а других назвав козлищами і передрік їм вічні муки. В Шклові під час місії Овлочинського православних заперли в костелі. Лаврін Овлочинський був відомий тим, що за його намовою в містечку Ула Лепельського повіту у православних забрали Преображенську церкву і почали притісняти тих, хто не збирався зрікатись своєї конфесії. Архиепископ Георгій Кониський вважав, що саме доминиканський проповідник надихнув погромників увірватись до Кутеїнського монастиря під час богослужіння, в якому брав участь владика. Ієрей був змушений тікати з монастиря сховавшись у возі з гноєм. Місіонера звинувачували в публічних в публічних образах православної церкви, її святих і ієрархів, російської імператриці. Двома рескриптами (15 лютого 1761 і 23 жовтня 1761 року) імператриця вимагала через російського посла в Річі Посполитій покарати проповідника за образливі промови. Канцлер пообіцяв передати нунцію, щоб місіонер вів себе “помірковано і пристойно”.  Невідомо чи піся цього щось змініилося. Відомо, що 27 червня 1765 році Кониський згадував гвалт з боку Овлочинського в меморіалі до короля Станислава Августа.

Місія Оволочинського лишила виразний слід в історії релігійної літератури. В 1760 році в віленський друкарні піарів один з учасників місії Овлочинського опублікував збірку проповідей під назвою “Моральні теологічні істини, певні  проповідями, інші дискусіями, в Мінську, під час вісьми-тижневої з листопада по грудень року Божого 1759-го місії домініканів в Великому князівстві литовському предикуючі виголошені. За наказому засідаючого в тому часі Головного трибуналу ВКЛ з ласки ЙВЙП крайчого ВКЛ пунського і іншого старости Михайла Сопіги всі у вигляді проповідей надруковані“. Усього книга включає 25 проповідей. Усі вони в основному секровані проти православної церкви, частина присвячена місії як явищу, тим, хто недооцінює місії. Розраховані вони були на тогочасну еліту: шляхту, юристів. Під час мінської місії стався випадок з клієнтом Кароля Радивила, шляхтичем Каролем Володковичем, який був відомий своїми бешкетами. На проповіді в костелі місіонер публічно звинуватив його у пияцтві. На другий день Володкович з’явився перед костелом на ринковій площі з музиками і вином, зірвав богослужіння. Врешті трибунал ображений постійними бешкетами шляхтича осудив його до розстрілу. Перед смертю його сповідав Оволочинський.

Докладно відомо що місія Овлочинського в Бересті була в 1763 році. Проходила вона в костелі домініканів польської провінції. Допомагав в ній настоятель костелу тринітаріїв Найсвятішої діви Марії де Мерседе отець Ігнатій. В 1764 році він опублікував у Львові “Проповіді на місії … виголошені”. Текст книги складається з семи проповідей.

Берестейський костел доминиканського ордену. Реконструкція Олександра Невара

Зразки великої набіжності моїх батьків глибоко засіли мені в душу; пам’ятаю в 1764 році (помилився або письменник або наборщик текстів, оскільки в місіонер помер 12 липня 1763 року) Бересті саме розпочалася місія у отців доминиканців. Отець проповідник Овлочинський прославився своїми промовами і набіжними вчинками. Все берестейське воєводство зїжджалося його послухати. Мої батьки були в числі перших і не раз брали мене із собою. Проповіді отця Овлочинського принесли чимало добра. Патетичним голосом заохочував він до згоди, до вибачення образ. Неодноразово після того як голосно кричав: “Вибачайтесь!” – роками затяті вороги вискакували з лав, кидалися один до другого і зі сльозами обіймалися і вибачались. Який чудовий триумф віри! Скільки зробили уста цнотливого священика для того, щоб зробити людей добрими.” Проповіді отця Лаврін були дуже неординарними. Відомо, що в містечку Ула згадуючи про манну небесну, хліб яким Христос нагодував весілля він почав сипати з амвону баранки. 

Юліан Німцевич описує Овлочинського як провидця: “Невдовзі цей просвітленний чоловік прославився як ясновидець і пророк. Одного разу під час богослужіння він раптом зупинився і промовив: – Король помер. – Через кілька днів прийшла новина, що в Дрездені закінчив свій життєвий шлях Август ІІ”. Домініканець отець Войтех Вінцентій Багинський також підкреслював те, що проповіді нагадували пророцтва: “Чудові мав проповіді, бо головив про майбутнє“. Отець Лаврін багато разів повторював: “Дай Боже, щоб мої очі не побачили тих нещасть, які насуваються на Королівство Польське“. Покоління яке стало свідком поділу Річі Посполитої сприймало ці слова зовсім не як алегорію чи есхатологічний образ. 

В мемуарах Юліана Німцевича згадується про чудо, яке мало підтверджувати святість проповідника: “Новину цю ми отримали ввечорі в день його смерті. Шляхтич Вириковський, слуга мого батька, повернувшись з Берестя, сказав нам, що зразу після смерті шановного священнослужителя виїхав за місто, був вражений надзвичайним небесним видовищем: бачив він, чи здалося йому бачити отця Овлочинського, який вознісся з землі на небеса, а Пресвята Діва спустилася до нього на облоці, забрала його до зникаючого у повітрі світла. Про це чудо Вириковський залишив запис у канцелярії”. Владислав Смоленський називав його чудотворцем. Шановий за життя місіонер після смерті не був проголошений святим, прийнятий церквою до собору святих. Причини, на нашу думку, були цілком світські, що саме в цей час посилилась антиклерікальна критика, в кількох країнах, в тому числі в Річі Посполитій, був заборонений відомий агресивним місіонерством орден ієзуїтів. Невдовзі сама Річ Посполита була розділена сусідами і римо-католицька церква втратила свої панівні позиції.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *