Мітэму кому сказаты слово за обідом

ПроСВІТ, Новини
17/11/2020, Leave a comment

Люди розмовляють з телевізором, дзеркалом, тваринами, грибами. Бо як до Другого звернутить, як не по людську? Як бути без слова. Воно цілюще і не раз озиветься, дасть знати про те, що не даремно було сказане. Ним будується світ, бо ж “першим було Слово”. А до того ж те слово своє і гріє родинним теплом. Чи том може тепло стало од “повної чарки” з нового віра Олексія Диковицького?

Прочнувса рано, в снах і сэрцы – молодый я,
Нэ чую нэмочы, встав і побіг бы так, бэз кыя.
Алэ шчэ полэжу собі, пока нычого нэ болыть,
Чы сорок мні оно, чы скоро дэв’яносто літ?
Одная радость – парэ тых нэсвэдомых мінут…
А поплэтуса до вмывальніка і всэ, капут.
Нога болыть, дывлюса – някый старый дід
З люстэрка нэзнаёмым тваром на мэнэ глядыть.
Як сталоса, шчо туй старый напротів – гэто я,
Як пролэтіла, дэ сховалас молодость моя?
Я б взяв, розбыв і выкынув проклятэ люстро,
А брытыс як? І чы нэ станэ шчэ бульш пусто
В пустэйі хаті, дэ і так ввэсь час сыдю самый…
Одному жыты – мука страшна, Божэ крый!
Так шчо пока покыну люстро разом з дідом,
Хоть мітэму кому сказаты слово за обідом.
А можэ й чокнуса колы со шклом, шчо ззаду чорнэ,
Собі налывшы і тому, напротів чоловіку, чарку повну.

Залишити відповідь