Навэт коб муг – нэ буду

ПроСВІТ, Культура
04/04/2021, Leave a comment

Життя складається з неповторного досвіду. Люди, місця, події приходять, покидають слід в душі, лишаються в спогадах. Життєві шляхи не раз виводять на роздоріжжя. Варто не розгубитися, не кинутись назад, не забути куди йдеш і, чи не найважливіше, скіль вийшов, де твоя дома. Варто пройти не втратив себе, свого стрижня, не розгубив рідного, а збогатів його новим. Климчук писав в Мінську, Лапський віршував у Варшаві, Шевченко творив в Петербурзі. В новому вірш Олексій Диковицький спинився на вулицях добре знайомих, хоча й таких різніх.

Ходыв нэ думаючы, дэ блыжій,
Налэво повырнуты, чы далій прамо,
Воны раптом як бы ожылы,
Муры, тротуары, клумбы і брамы.
Годыны тры блукав, а можэ чэтыры,
Добрэ, шчо ходыты прывыкшыйі
Ногы нэ болілы, крокамы мірав
Час мыж кіломэтрув пэрэмішаный.
Зарэ будэ малэнькый базар, за рогом,
А там далій – з трамваямы вулыца…
Стуйтэ! Шчо гэто за дорога?
Дэ я? Шчо гэто за хаты до сэбэ тулятса?
Ровэцка, Завальна, Жэлезнодорожна?
Чы Маршалковска, Розбрат, Ерозолімске?
Роздэрты, роздэлыты в сэрцы чы можна
Всэ на варшавскэ і пыньскэ?
Навэт коб муг – нэ буду
На половыну кройіты сэрцэ,
Шчо було там – нэ забуду,
Шчо прожыв тут – нэ стэрты.

Залишити відповідь