Нащадки боярина Федора. Бояре волинські. Частина 6.

ПроСВІТ, Культура
09/05/2019, Leave a comment

Продовження

15 червня 1511 році в берестейському замку король і великий князь Жигімонт розглянув з панами-радою скаргу старости Луцького, Браславського і Винницького, маршалка Волинської землі князя Костянтина Острозького і князя Юрія Дубровицького на Костюшка Федоровича і “його братію”. Князі заявили, що ті є “бояри звічні наші Степанські”. Претензії спиралися на те, що сини боярина Федора отримали від батька в погоринські села Городець, Тутовичі і Люхча (Влюхчи) на території Степанської землі.

На звинувачення Костюшко відповів “ми бояре не степанські, але бояри звічні волинські, почавши від великого князя Вітовта”. Тоді князі відповіли, що нащадки рід Федора “не Волинські бояри і з віку ніколи з Волинці не служили, і під хоругвою Волинською не стояли”. Підтвердили це князь Іван Путятич, пани Богдан Гостський і Петрушко Мушатич та інші волинці. 

Степань. Троїцька церква.

Зважив аргументи король наказав Костянтину і “братії” служити степанському князю. Якщо ж вони відмовяться виконувати накази Костянтина Острозького і Юрія Дубровицького, то мають успадковані маєтки залишити “прочъ єхати”.

Костянтин Острозький

Причиною розгляду королем справи нащадків боярина Федора стала смерть в 1511 році степанської княгині Анастасії, старішої доньки маршалка Волинської землі, великого гетьмана литовського Семена Юрійовича Гольшанського. Головною спадкоємцею була її молодша сестра Теттяна, на якій оженився князь острозький і стринний (двоюрідний) брат Юрій Іванович Гольшанський, який після смерті дядька успадкував Дубровицьке князівство. Після довгух судових розглядів Юрій Дубровицький втратив права на свою частину степанської спадщини на користь сестри і її чоловіка. 17 червня 1511 року Костянтин Острозький отримав від короля додатковий привілей на “Степань з містом і волостю, зо всіми людьми і села бояр степанських Городець, Тутовичі і Лютче”. Отже на селах, статус яких вимагав додаткового підтвердження, зроблено додатковий наголос.

Цікаво, що Костянтин Федорович апелював до авторитету князя Вітовта, який зробив Волинь великокнязівським уділом. Ще цікавіше те, що Костюшко з такою легкістю відніс себе до волинських бояр. Можливо, він хотів підкреслити нелокальне походження, або приналежність Степанського князівства до так званої історичної Волині, Великої Волині, до якої входили крім власне Володимиро-Волинського князівства входили також і князівства якоюсь мірою залежні від нього. До прикладу, автор “Списку руських міст далеких і близьких“, написаного в середині ХІV століття, також назвав Степань і Пинськ  волинськими містами. 

Як наважились сини боярина Федора на королівський суд з “некоронованим королем” князем Острозьким? Знову задаймося питанням – чому в решті решт боярські діти проміняли свою погоринську батьківщину, Городець і сусідні села, на Сехновичі і Омельную? 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *