Нащадки боярина Федора. У пошуках прабатьків. Частина 7.

Продовження

510 років років тому, 25 квітня 1509 року, син степанського боярина Федора Костюшко став власником села Сехновичі, сучасного Жабинківського району Берестейської області. Нащадки обрали собі його ім’я родовим прізвищем. Продовжимо наше знайомство з реальними та міфічними предками родини Костюшок і спробуємо дізнатись ще якісь деталі, які б допомогли нам зрозуміти чому вони покинули село Городець, своє погоринське родове гніздо. 12 березя 1852 року Правлячий Сенат Російської імперії визнав і затвердив право на спадкове дворянство поручника у відставці Олександра Станиславовича Костюшка і урядника канцелярії намісника Царства Польського Владислава Севериновича Костюшка. Рід був вписаний до Списку дворянських родів Російської імперії. В тому ж році краківський часопис “Час” коментуючи цю подію подав інформацію про те, що Костюшки отримали право на родовий герб Рох в 1396 році від великого князя князя Вітовта. Дмитру Костюшку і його дружині Аксінії з Гімботів дозволялося ставити печать на червоному воску, що тоді було привілеєм лише князів. Цю ж інформацію в в 1858 році інформація опублікована на сторінці 338 в книзі “Історичні пам’ятки відомих родин і осіб давної Польщі Томаша Шьвєнцкого”. В тій же книзі з’явилась “виписка” транслітерована виписка з документу з інформацією про перших представників роду Костюшко: “Сенько Костюшко князь земліци кіевской з Варварою дочкою Святопелка сплодив Петра Костюшка, которий з Горпіною, князя Корецкого дочкою, сплодив Федора, а той з Мариною Ніемірич” сплодив Костянтина який був судею і городничим каменецьким і од якого розгалузилася чисельна родина Костюшків.  

Представлене родове дерево розсипається під першим же натиском критики. З першої інформації виникало би що Дмитро Костюшко чи його дружина Оксана Гімбут були князівського роду. Крім реального шляхетського роду Гімбутів в хроніках згадується одноіменний легендарний жамойтський князь. Імена подружжя мають свідчити про їх православне віросповідання, хоча нема жодного підтвердження реального існування когось з них.

Думка про можливе князівське походження роду повторюється знову і знову. Ось тільки єдиним відомим київським князем, докладніше князем Великого князівства київського, з іменем Семен був представник роду Олельковичів. Князь, який правив у києві з 1455 до 1470 року мав троє дітей, дві доньки і сина Василя. Гіпотетично Семен Олелькович міг бути предком Костюшок, щоправда одружений він був на Марії Гаштольд. Крім Костюшок ще дві родини записували собі в предки Святополка. Князівські роди Святополк-Мирських і Святополк-Четвертинських вважали, що походять від князя Святополка-Михайла. Згідно з родовою легендою Четвертинських цей пинський князь був засновником Четвертні. Початково додатку Святополк у прізвищах цих родин не було. Треба визнати, що завдяки цій маніпуляції їх статус в Російський імперії був досить високим.

Відома лише одна історична постать з таким ім’ям, засновник славетного Михайлівського Золотоверхого собору, великий князь київський Святополк ІІ (1093-1113). З цим князем пов’язують легендарну Варвару, доньку візантійського імператора Олексія І Комніна, яка мала бути дружиною київського правителя.

На відміну від Варвари, князівна Горпина Корецька реальний особа. В 1400 році вона стала дружиною князя Андрія Можайського. Невістка Дмитра Донського народила двох синів Івана і Михайла.

Знову неспівпадіння. Можливо, більше пощастить з Мариною Немирою? Луцький староста Немира Резанович ( — після 1453) мав бути зв’язаний з степанськими князями, на землях яких находився маєток батька Костюшка Федоровича і Гурка Федоровича. Син Немири Яків, за інформацією Володимира Собчука , був одружений на Марії, доньці Михайла Степанського. Племінниця луцького старости Фетина чи Юстина була замужем за володимирським старостою Костюшко. Відомо, що на цій посаді він був в 1442 році. В 1452 році Фетина Костюшкова отримала від князя Свідригайла  село Жашковичі сучасного Іваничівського повіту. У Костюшка і Фетини справді був син, звали його Вовчок Жаскович. Тобто ім’я батька Вовчка не стало для нього родовим прізвищем. І за віком Фетині годилось би бути бабусею або й прабабусею, а не матір’ю Костянтина Федоровича. Довіряти автору книги “Історичні пам’ятки відомих родин і осіб давної Польщі Томаша Шьвєнцкого” не доводиться ще й тому, що за його інформацією Жашковичі мав подарувати дружині володимирського старости король Сигизмунд ІІ (1520-1570), що абсолютно не відповідає реальності. 

Повірити у представлений родовід складно з кількох причин. По-перше, ні боярин Федор, ні його сини Костюшко і Гурко не згадуються під прізвищемо Костюшко. По-друге, в документах він згадується без ім’я по батьку і князівського титула. В ті часи навряд чи писарі могли проігнорувати такі важливі атрибути високого соціального статусу. Зваживши на різні аргументи, історик Тадеуш Корзон зявив, що автором міфічного родоводу є Михайло Янковський з Києва, автор відповідної статті, надісланої в 1850 році до біографа Леонарда Ходьки (1800 – 1871). Очевидно, що покликаючись на спорідненість з візантійськими імператорами, великими князями київськими, жамойтськими чи корецькоми князями упорядник генеалогічного дерева хотів довести права Костюшок на князівський титул.

Чи справді у Костушок були для цього певні підстави і в їх жилах могла текти князівська кров?

Далі буде

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *