Нохем-Мойше Сиркін

Віктор Місіюк, Культура
10/09/2021, Leave a comment

Вихідці з Західного Полісся, територія якого у часи Першої світової війни у більшості находилось за лінією фронту, причинилися до революційних змін в Києві, в результаті яких виникла новітня українська держава. В їх числі був не тількі головний духівник українського війська. Один з видатних діячів Української народної республіки народився в Більську. В Центральній Раді він представляв сіоністів України. 

“Гідність націй, які живуть в Україні, і моральний авторитет українського Генерального секретаріату будуть повністю захищені тоді, коли до будівництва нового вільного життя на демократичних засадах будуть закликані представники усіх націй, які спільними зусиллями створять міцну основу для співжиття рівноправних і повноцінних народностей в Україні”.

Ці слова належать члену голові Ради Київської юдейської громади, члену центральної ради Всесвітньої Сіоністської Органнзації, Центрального комітету Російської Сіоністської Організації, Центрального Бюро Сіоністської Організації в Україні, Всеросійського жидівського з’їзду, жидівського Національного Зібрання в Україні, Всеросійських Установчих Зборів, Українських Установчих Зборів, Української Центральної і Малої Ради, гласному Київської Міської Думи Нохему-Мойше Сиркіну.

Народився Нохем-Мойше або Наум, як він писався на слов’янський манір, в 1878 році в родині більського міщанина, торгівця Соломона Сиркіна. Після закінчення хедеру вступив до російської гімназії. Вищу освіту здобув у Варшавський політехниці. Інженер-технолог за освітою Сиркін перш за все проявив себе активний як талановитий публіцист. З 1897 року публікувався в «Га- Цефіра», «Фрайнде», «Найе велт», «Сефер Га-Шана», «Будущность», «Восток»  та інших газетах. Був кореспондентом «Га- Цефіра» на сіоністських конгресах. У 1905-1906 був редактором варшавської газети «Дер Телеграф». В листопаді 1917 – січні 1918 років відновив видання «Дер Телеграф» в Києві. В київський період було опубліковано 49 номерів газети. В 1918 році активно публікувався в сіоністському тижневику «Аф дер вакх». Написав серію науково-популярних статей «Розвиток прикладних наук». Друкувався в технічних часописах «Водна справа» і «Вісник цукрової промисловості». Однією з найбільш вагомих громадсько-політичних статей Сиркіна вважають «Досвід теоретичного обґрунтування сіонізму». Напередодні війни опублікував книгу «Сіоністська опозиція». В 1917 році в Києві були надруковані його книги «Нове життя і старі раби» і «В вільній Україні».

Нохем-Мойше був відомий активною політичною позицією. Він був засновником студенцької організації «Кадіма». З 1902 року він перебував під наглядом поліції. Належав до лідерів сіоністів ортодоксального напрямку. У 1904 році на варшавській конференції став одним зі співзасновників Сіоністсько-соціалістичної робітничої партії, утвореної з симпатиків Паолей-Сіон. З 1907 року жив у Києві. Займався популяризацією літератури і освіти на ідиш. Виступав за введення ідиш в програму навчальних закладів. Написав до енциклопедії кілька статей про літераторів, які писали на ідиш. Перекладав на німецьку твори Льва Толстого. В Першу світову війну був організатором допомоги біженцям.

Позиція випрацювана демократичним урядом України в буремні роки становлення національної держави разом із представниками абсолютної більшості політичних сил, національних громад актуальна на всі часи. 26 жовтня 1917 року Міністр закордонних справ та національностей Олександер Шульгин: «Від різних партій України надходять сумні звістки стосовно не тільки пограбувань, але також спроб організувати антижидівські погроми . Злочинні аrітатори, користуючись настроями темних мас, зробили все для для збудження національної ненависти. Кожний свідомий українець повинен допомогти зі всією своєю енергією Генеральному Секретаріятові та місцевій адміністрації в їх боротьбі з лихом, переданим нам царизмом … . Нас уярмлювали, але ми не повинні пригноблювати нікого. … Якщо ми дозволимо розростатися національній ненависті та хвилі погромів, ми відвернемо від себе весь народ; ми будемо мати чорну пляму на нашій совісті, і весь світ буде вважати нас народом, що не заслуговує на свободу». Необхідно підкреслити, що велика роль в утвердженні демократичних свобід належала сіоністам України.

На одному з засідань Малої ради Нохем-Мойше Сиркін жалівся на недостатнє представництво третьої за чисельністю нації на Україні у державних органах. У вересні 1917 року зробив запит до Центральної Ради стосовно погрому в Острозі. В грудні 1917 року в другому запиті щодо погромів жалівся на недостатньо активну реакцію уряду на погромні настрої: «Генеральний Секретаріат в останній час ніби перестав виявляти попередню чуткість до плачу жертв і ніби фаталістично помирився з ними». Був послідовним прихильником української влади. Разом із Левітаном Сиркін звернувся до громади Києва, запевняючи, що уряд не причетний до антисимітських акцій і категорично засуджує їх. Запропонував Центральній Раді створити військові формування, які б узяли на себе охорону життя і майна беззахисних жителів містечок, які ставали жертвами фронтових дезертирів. Пропозицію відразу ж підтримав генеральний секретар з військових справ Симон Петлюрою. Однак проект бул заблокований фракцією жидівських соціалістичних партій і не був здійснений. Хоча соціалістичні партії були головною силою революційних змін, які зруйнували колоніальну систему Російської імперії лідер київської громади не ідеалізував можливості партійної системи, розумів, що вона представляє позицію лише однієї, хоча й найбільш активної, частини народу: «У жидів, як і у всіх народів, соціалістична точка зору не є загальною позицією, і тому віддати перевагу представникам соціалістам, значить зменшити правдивість представництва національностей». Відомо що в кінці 1917 року з’явилися перші українські банкноти на яких були написи чотирьма мовами, в тому числі на ідиш. Випадок унікальний навіть в світовому масштабі. «Здійснюється стара мрія!» – так висловився Нохем-Мойше Сиркін про закону 20 січня 1918 року під назвою «Національно-персональна автономію». Вітання з цього приводу він вислав до одноплемінників в Австро-Угорщині, Росії, Америці і інших країнах. 20 березня 1918 році на урочистому засіданні Центральної Ради, присвяченому першим роковинам її існування, Сиркін виступив з промовою в який висловив надію на те, що Київ стане зразком міжнаціональних відносин і засудив спроби паплюжити діяльність Центральної Ради. Своєю головною метою він вважав досягнення рівноправ’я національностей в Україні.

 

Залишити відповідь