Пинський скарб передано в Люблинський музей

Віктор Місіюк, Культура
24/01/2021, Leave a comment

Мила з Пінська, яка прийшла до нас Минулої осені фонди Національного музею в Люблині поповнились 541-ю арабською монетою, срібними прикрасами та срібним брухтом. Скарб походить з другої половини X століття і був знайдений поблизу Пинська. Найдавніша монета у скарбі дирхам засновника династії Саффаридів Якуба ібн Лейс 861-879 рр., наймолодшими є два дирхеми саманідського правителя Абд аль-Маліка карбовані в 955-6 роках.
Скарб також включає 18 прикрас та колекція фрагментів прикраз із семи частин, які можна охарактеризувати як брухт. Ці елементи скарбу найцікавіші для консерватора. Прикраси виконано в техніці філіграні (та грануляції), а “брухту”, що включає попередньо скручені срібні дроти, є “напівфабрикатом” для виготовлення прикрас із використанням техніки філігрань.

Назва «філігрань» походить від латинських слів «filum» (нитка) та «granum» (маленька намистина, гранула). Секретом цієї техніки було вдосконалене паяння. До того, як метод пайки став відомий, різні елементи з’єднувались шляхом згинання, клепання. Пізніше паяли сплавом, що мав нижчу температуру “потоку”, ніж матеріал, з якого виготовляли прикрашений предмет. Але такий доданий припій у вигляді навіть найдрібніших гранул залишав видимий шар – особливо якщо паяні елементи були дуже маленькими.
Найдавніші приклади грануляції походять з Уру і датуються 2560-2500 рр. до нашої ери. Близько 800 до 500 р. до н. е. Греки та етруски стали використовувати техніку філіграні та грануляції, припаюючи гранули діаметром до 0,02 міліметра! Давні римляни продовжили використовувати цей метод. З часом техніка була втрачена і чекала повторного відкриття та теоретичного пояснення доктором Гансом Йоахімом Вагнером у 1913 р.. Цей спосіб з’єднання найдрібніших елементів називається дифузійним паянням.

Представлені в скарбі жіночі прикраси цінні не тільки з точки зору ювелірної техніки, а також як хронологічні та етнічні маркери. Серед іншого тут представлено “волинську сережку” типу А в основі якого лежать протоболгарскі (середина VII – початок VIII століття) і великоморавські (VIII – IX століття) старожитності. В музеї її кваліфіковано як сережку типу Свьонтки.

Пинський скарб був переданий музею спадкоємцями колекціонера і нумізмата, голови Правління люблинського відділу Польського археологічного і нумізматичного товариства, професора хімії люблинської Медичної академії Едварда Сочевінського.

 

Залишити відповідь