Пинські кургани. Сучасник Святослава

Віктор Місіюк, Культура
21/01/2021, Leave a comment

Частина 1Частина 2, Частина 3

В 1804 році пинський шляхтич Ридзевський (скоріше за все мова йде про маршалка Пинського повіту) подарував імператору Олександру І золотники великого князя Володимира. Вони є найдавнішими найстаршим збереженим до сьогоднішнього дня матеріальним підтвердженням існування на Руси кириличної писемності,  ювелірного мистецтва,  золотого стандарту, візантійських впливів і розвинутого товарного виробництва. Скоріше за все він був схований в часи, коли Пинськ був князівським центром. В той же час в околиці міста височіли старожитності, які були ще старішими за знайдений скарб.

Термін великі кургани має ситуативний умовний характер, їм прийнято називати півсферичні земляні насипи більші за 2 метри у висоту, 20 метрів в діаметрі. Хоча у східних слов’ян існувала практика поховання в курганах дослідники вважають, що традиція великих курганів прийшла із західної частини Скандинавії, де вони починають виділятись в VI столітті. За підрахунками Мюллера-Вілле в Швеції виявлено близько 250 великих круганів, в Норвегії – 300. Дослідник Оке Хюенстранд запропонував розділити усі ці пам’ятки на власне великі кургани і королівські кургани. До других однесли ті, діаметр яких перевищує 30 метрів. Виявилося, що в Скандинавії вони складають п’яту частину усіх великих курганів. На території давньої Русі ці форми поховань з’являються в Х столітті.  Згідно з дослідженнями Володимира Пєтрухіна, основні великі кургани були насипані за часів правління князів Ігоря і Святослава. Цікаво також що на протязі Х століття виникла тенденція до зменшення розміру курганів. Однією з причин може бути християнізація поховального обряду князівської родини. Традиція починала згасати. Вже в середині ХІ століття літопис згадує про перепоховання князів, переніс решток з курганів до церков. 

Структура великого кургана. Чорна могила

Як правило, кургани находились неподалік давніх шляхів – поблизу берегів рік. Саме так були розміщались курганні поховання в сучасному Пинську. В 1952 році архолог Юрій Кухаренко провів обміри кургана поблизу давнього Лещинського монастиря на Пинщині. З боку ріки висота кургана складала 7,5 метрів, яка зменшувалась у напольній частині до 5,5 метрів. З півночі на південь діаметр складав 31 метр, на осі схід – захід близько 35 метрів. Отже курган є так званим королівським курганом. В ньому мав бути похований член князівської родини. На превеликий жаль описаний пинський королівський курган було цілком зруйновано під час будівництва стадіону в 1955 році. Історична пам’ятка зникла. Але археолог разом із директором місцевого музею встигли описати частину деталей пам’яти з яких як з окремих елементів складається мозаїчний образ минулого.

візантійський обладунок, реконструкція

В 3-х метрах від вершини находився темний горізонт товщею в 0,4 метри. Будівельники згадували про велики куски опаленого дерева. Вугілля соснове і вільхове. Діаметр вогнища – 7 метрів. Пісок був міцно опалений. Над вогнищем в верстві піска виявлено десятки обламків глиняного посуду зарубинецького і празького типу. Отже кераміка була місцева. Директор місцевого музею розищав залишки вогнища, знайшов у ньому кости тварин і птахів. Їх наявність є додатковим підтвердженням виского суспільного статусу. Знайдена залізна пластина панциря, цвях. Залізна пластина, скоріше за все є елементом ламеллярного обладунку, який був дуже популярним в Х столітті у Візантії з причини простого дизайну і дешевої ціни. Обладунки цього типу находять по усій Східній Європі, а також у Скандинавії. Цвях гіпотетично може бути елементом човна. Якщо це так, то померлого мали поховати за скандинавським обрядом. Відомо, що серед похованих у великих курганах були що добре видно по предметах вихідці з Скандинавії. При тому в курганах находять предмети локальні, місцеву кераміку і інше. Без докладної детальної інформації сказати чи був похований представником місцевої княжої династії чи скандинавським конунгом складно. Зверху на вирівняному насипі влаштовано поминальне вогнище на висоті 3 метрів. Насип підсипали ще два рази. Після другої підсипки влаштовано ще поминальне вогнище. Сам по собі факт, що курган насипався цілеспрямована в три етапи говорить про те, що він не створювався десятиліттями, а був завершений в порівняно короткий час. На думку Кухаренко за структурою пинський великий курган цілком типологічно дуже близький Чорна могила під Черніговом і могила Місяця під Грубешовом. За тими ознаками він датував його кінцем Х – початком ХІ століття.

Пинський королівський курган у розрізі

Відомий дослідник Берестейсько-Пинського регіону діалектолог Федір Климчук звернув увагу на кореляцію між великими курганами і наявністю протоміст. На території долітописної Руси таких городищ було близько десятка. Отже протомісто на Пині мало існувати вже у середині Х століття, що збігається з періодом будівництва великих оборонних споруд і розбудовування поселення на території сучасного села Городище. 

Важливим фактом є те, що раніше поряд із зруйнованим в середині ХХ століття круганом в ХІХ столітті находився інший, меншого розміру. Сам по собі цей факт досить цікавий. В Скандинавії відомі великі кургани, які, як виникає з рунічних написів на каменях, належать конунгу Горму і його дружині Тюрі. Отже парний курган міг бути для правителя і його дружини, хоча нуклеарна родина ще не була на той час нормою. Або так могли бути поховані батько і син. Юрій Кухаренко виділив парні кургани типу Головно (Радість, Угляни), як етнічну ознаку волинян. Вони були знайдені на території Каменецького, Пружанського, Березовського районів, що дало підставу частині дослідників говорити про те, що північна межа волинян проходила по ріці Ясельда. В середньому кургани такого типу мали 6-12 метрів в діаметрі. Серед найбільших були кургани з села Угляни – 16 метрів в діаметрі, з села Бобинці – 20 метрів в діаметрі. Чи могла племінна традиція трансформуватися, чи співпадіння випадкове? Питань поки більше, чим відповідей. 

На жаль доля знахідок з кургану розкопаного в липні директором директором пинських училищ Стефаном Куклинським, а також тексту доповіді на цю тему невідомі. Відомо лише, що в ньому було знайдено саманидський дірхем Нуха, сина Насра, чеканений в Самарканді в 952-953 році. Оскільки, переважно, монети були у обігу найближчі десятиліття, можна умовно датувати поховання 50-60-ми роками Х століття. Отже в кургані був похований сучасник князя Святослава. На початку Х століття землі Пинщини скоріше за все ще не підпорядковувались київським князям. В 907 році дуліби, які разом із хорватами займали більшу частину західних територій давньої Руси, брали участь у поході Олега не як його піддані, а як союзники. Вважається, західну частину східнослов’янських племен підпорядкував Руси князь Володимир. Похований в королівському кургані князь безперечно був правителем округи, з якої збиралось ополчення, човни для походів. Чи був він представником місцевої племінної знаті, або, можливо, був керівником факторії скандинавської військово-торгівельної корпорації, був вже пов’язнаний з київською династією? Без пошуків решток кургану, їх щасливого одкриття, а також детального вивчення регіональних археологічних пам’яток другої половини Х століття сказати щось докладніше складно. В світі існують технології, які можуть виявити рештки кургану, але чи прийшов вже на Пинщині час для поглибленного дослідження минулого? …

 

 

Залишити відповідь