Повернення справжньої Українки

ПроСВІТ, Новини
25/10/2020, Leave a comment

Журналістка видання “День” Наталія Малімон завітала до Юрія Громика, кандидата філологічних наук, професора, проректора з навчальної роботи та рекрутації Волинського національного університету імені Лесі Українки для того, щоб запитати як тривала робота над підготовкою повного видання творів патронеси університету. За кілька місяців в лютому 2021-го урочисто відзначатимуть 150 років з дня народження всесвітньовідомої поетеси.

— Чому саме Волинський національний університет імені Лесі Українки став ініціатором цього видання?

Для Волинського національного університету імені Лесі Українки такий проєкт — це справа честі, підсумок тривалої системної роботи з вивчення й популяризації життя і творчості письменниці. У закладі з 2006 року функціонує Науково-дослідний інститут Лесі Українки; створено електронний архів Лесі Українки, а також архів оригінальних рукописних матеріалів Лесі Українки і родини Драгоманових-Косачів; наявна велика бібліотека, зокрема першодруки творів Лесі Українки та рідкісні видання її спадщини; в університетському Музеї Лесі Українки зберігаються документи і меморіальні речі Лесі Українки та її родини; наукові й науково-педагогічні працівники університету мають актуальний досвід роботи з текстами Лесі Українки, зокрема й щодо підготовки та видання її творів.

Почалася ж історія проєкту в березні 2020 року, коли тоді ще Міністерство культури, молоді та спорту України оголосило мистецький конкурс із розроблення моделі інформаційного продукту графічного характеру на тему: «Виробництво поліграфічної продукції. Творчість Лесі Українки. Повне академічне зібрання творів Лесі Українки». Це було пов’язано з реалізацією одного з пунктів Постанови Верховної Ради України «Про відзначення 150-річчя з дня народження Лесі Українки», а також Плану роботи Міністерства культури, молоді та спорту України у сфері захисту національного інформаційного простору на 2020 р. Університет, який має честь називатися іменем Лесі Українки, зголосився до участі в цьому мистецькому конкурсі і виграв його.

Для підготовки Повного академічного зібрання творів Лесі Українки в 14 томах фахівці тоді ще Східноєвропейського (нині Волинського) національного університету запросили до співпраці провідних науковців інших установ, закладів вищої освіти України (з Луцька, Києва, Рівного, Острога, Чернівців). Власне, об’єднано зусилля найавторитетніших сучасних фахівців у царині науки про Лесю Українку, зокрема докторів наук Віри Агеєвої, Сергія Романова, Марії Моклиці, Світлани Кочерги, Олександри Вісич, Максима Стріхи, кандидата наук, текстолога Валентини Прокіп та інших. Створено було відразу 14 авторських колективів, кожен із яких узявся за автографами, першодруками впорядковувати тексти Лесі Українки, а також готувати коментарі і примітки до них, передмови, покажчики тощо. Станом на 30 вересня 2020 року усі 14 томів завершено й передано в Державну установу «Український інститут книги». Зараз розпочато етап видавничої реалізації проєкту — виготовлення макетів кожного з томів; цю роботу успішно виконують працівники київських видавництв «Комора» та «Смолоскип», які мають великий досвід і готують книжкову продукцію найвищої якості.

До кінця 2020 року, сподіваємося, перші томи Повного академічного зібрання творів Лесі Українки побачать світ. Це буде розкішний подарунок Україні до 150-річчя від дня народження її найзнаменитішої письменниці.

— Чому це видання було таким важливим для університету? Адже справа не тільки у державному на нього фінансуванні… Гроші тут важливі, але вони не замінюють роботу потужного колективу науковців, який треба було сформувати.

Звичайно, і державне фінансування важливе, бо за такий короткий час виконати подібний масштабний проєкт було б просто неможливо; чималі кошти потрібні й на поліграфічне втілення цього задуму. Це чудово, що держава змогла профінансувати це видання. Але ми серйозно взялися за таку дуже непросту справу зовсім не задля заробітку; розпочали працювати фактично задовго до оголошення Міністерством культури, молоді та спорту мистецького конкурсу (власне, на конкурс ми йшли вже не тільки з чітким баченням структури 14-томника, але й уже з певним доробком, тому, переконаний, і здобули перемогу й державне фінансування).

Нам принципово важливо повернути Україні справжню Лесю Українку: попереднє буцімто «повне» зібрання творів Лесі Українки було надруковано ще в 1970-х рр., проте вилучено ряд художніх творів, науково-публіцистичних праць, листів тощо; чимало текстів скорочено; замовчувалися контакти Лесі Українки з багатьма громадськими, політичними, культурними діячами, письменниками, публіцистами, науковцями; заідеологізованими були наукові коментарі; частково знівельовано (уніфіковано за сучасним стандартом) звичні для літературної мови кінця ХІХ — початку ХХ ст. або характерні для мови Лесі Українки словоформи, фонетичні і словотвірні варіанти тощо. Фактично треба визнати: досі українська культура не має повного адекватного видання творів письменниці.

Кожен учасник проєкту має велику гордість із того, що долучений до цієї важливої події загальнонаціонального масштабу. Повторюся: для Волинського національного університету імені Лесі Українки це — справа честі.

— Як варто сприймати зауваження скептиків, що таке академічне видання не буде доступним широким масам? Зрозуміло, що справді далеко не всім буде цікавим і потрібним саме таке видання. Лунали думки, що можна було б видати Лесю Українку окремими збірками, аби вона була доступною у кожній, як кажуть, домівці. Відомо про гарне видання Волинського краєзнавчого музею, який кілька років тому презентував «захалявну книжечку» — невеликий обсяг поезій Лесі Українки (патріотичного і не тільки спрямування) для поширення у підрозділах української армії на сході.

Саме повне академічне зібрання творів Лесі Українки дуже потрібне і важливе для того, щоб українці (не тільки науковці!) нарешті вповні збагнули її життєвий і творчий феномен, побачили, повторюю, справжню Лесю Українку, усвідомили її зв’язки з постатями вітчизняної та світової культури, прочитали її в контексті кардинально переосмислених історичних подій. Зрештою, якраз повне академічне зібрання творів письменниці слугуватиме основою для всіх наступних видань її спадщини.

— Над яким томом із зібрання працювали ви? Чи цікавою була вам ця робота як українському філологу?

Я мав честь разом із колегами Тетяною Данилюк-Терещук, Ларисою Семенюк та Іриною Щукіною працювати над 9 томом — фольклорними записами Лесі Українки та з її голосу. Віднайдено нові унікальні матеріали, які значно розширюють уявлення про фольклористичну й етнографічну діяльність Лесі Українки та членів її родини; упорядковуючи тексти за рукописами й першодруками, ми послідовно зберегли мовні, зокрема й діалектні, особливості, позначені записувачами; за рукописами відтворено (часто уточнено) нотні записи Лесі Українки та нотації з її голосу; з урахуванням нових фактів із життя письменниці, листів, спогадів членів її родини та сучасників простежено історію фольклорних записів (а там — прецікаві моменти, любовні, драматичні і навіть детективні сюжети); фактично вперше в цих текстах прокоментовано ті поняття, явища, лексику, які сучасний читач без спеціальної підготовки вже не розуміє

Для кожного з нас це був хороший, цікавий, хоч і дуже непростий, досвід. Маємо втіху від виконаної роботи, з великим хвилюванням чекаємо оприлюднення її результатів.

Iрина Констанкевич, народний депутат України, доктор філологічних наук, професор каже:

Підготовка Повного видання творів Лесі Українки у 14 томах — це амбітний проєкт. І те, що його зреалізували саме у Волинському університеті імені Лесі Українки, це не випадковість, а закономірність. Підготовча робота тривала роками, на університетських кафедрах акумулювався значний науковий потенціал. Для нашого університету магістральною темою досліджень стала Леся Українка, її життя, творчість, доба. І, знаючи цю величезну роботу, я безперечно зробила усе, щоб, по-перше, було ухвалено Постанову про відзначення 150-річчя Лесі Українки; по-друге, щоб було створено оргкомітет і він розпочав свою роботу. І тут я хочу відзначити спільну позицію комітету з гуманітарної та інформаційної політики ВР та профільного мінісерства, і особливо конструктивну роль пана міністра Олександра Ткаченка.

Я хочу наголосити, що Леся Українка усіх об’єднала: науковців, нардепів, чиновників, високопосадовців. І це мене вкотре переконало, що правильні ідеї гуртують правильних людей. Що не треба боятися амбітних проєктів, навпаки — вони спонукають нас до великої роботи. І, по-третє, кошти на цей проєкт були залучені з державного бюджету. Я щороку подавала аналогічні пропозиції, але лише у 2020-му, у переддень ювілейного року їх виділили, хоча багато факторів цьому не сприяли (війна, коронавірус, економічна стаґнація…).

Отже, пріоритет у гуманітарній політиці, на моє глибоке переконання, визначений правильно. Усе минуще, але духовні, культурні цінності нас не лише ідентифікують як націю у світі, але й створюють дискурс для майбутнього країни, нації і кожної людини зокрема. І вкотре мимоволі пригадуються Лесині рядки з вірша «Contra spem spero»: «Буду жити! Геть думи сумні!» Духовна енергетика Лесї Українки живе. І нас робить живими.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *