Поліська січ. Офіцери. Василь Дмитріюк

Продовження

Для того, щоб розуміти якого типу люди були серед тих, хто створював Поліську січ, варто придивитись до життєпису її офіцерів. Один з самих відомих, автор унікальних спогадів «Дорогами війни і миру» доктор Василь Дмитріюк.

Народився Василь Дмитріюк в 1890 році в селі Костомолоти Люблинської губернії, яке знаходиться в десяти кілометрах від Берестя. В сім років пішов до місцевої школи. В 1901-1905 роках навчався в Холмському Духовному училищі. З 1905 року навчався в Холмський духовній семінарії. Одночасно як диякон співав у архієрейський церкви єпископа Євлогія. В 1909 році вступив на медичний факультет Варшавського університету. Увесь час свого навчання був активним членом студентського гуртка при «Українській громаді» у Варшаві. Член першого українського хору у Варшаві. За виступ на святкуванні річниці дня народження Тараса Шевченка був звинувачений у читанні заборонених віршів. Справа передана до прокуратури.

В Першу світову війну лікар 62-го Суздальського полку. Початково служив в Прусії і на території Привісленських губерній. Згодом переведений на Південно-західний фронт. Брав участь в українізації військових частин російської армії в районі Тернополя.

У червні 1917 р. делегат ІІ Всеукраїнського військового з’їзду. Працював в Редакційній комісії з’їзду. Перейшов на службу до українізованої 4-ї дивізії 6-го армійського корпусу. В грудні 1917 – березені 1918 pp. був  штабовим лікарем Гайдамацького Коша Слобідської України.

З 23 березня 1918 комісар здравоохранення Холмської губернії, адміністративний апарат якої розмістився в Бересті. З літа 1918 року викладач гігєни на вчительських курсах, організованих в Бересті. В листопаді 1918 року став піворганізатором Просвіти та член її драматичного гуртка. Курінний лікар Поліської січі. Про завдання, які стояли перед Поліською січчю Василь Дмитріюк писав:

Жадної власної збройної сили Комісаріат (Холмської губернії) не мав. Скоропис-Йолтуховський зарядив організувати власну збройну силу – Поліський курінь на Кобринщині, головно для оборони проти можливого більшовицького наступу. … Завданням було змобілізувати добровольців. Але це завдання неможливе було до виконання. Добровольців було дуже мало, бо і людей в терені було мало. Все таки старалися щось зробити – цілий січень 1919 року пройшов у стараннях організувати збройний відділ“. 

Очолив список Блоку національних меншин в Берестейський виборчій окрузі. В 1922 — 27 pоках посол до сейму від Поліського воєводства. Член Українського парламентарного клубу. Член сеймових Комісії здоров’я та Комісії суспільної опіки.

Засновник і перший голова товариства товариства «Просвіти в Бересті» (1920 — 23 голова), очолював берестейську філію «Просвіти на Поліссі». Викладав на курсах для керівників читалень «Просвіти на Поліссі». Один з засновників в Бересті української школи ім. О.Стороженка, Українбанку в Бересті, окружного сільсько-господарського кооперативу «Село». В 1924-1925 роках очолював Берестейський окружний комітет Українського соціалістичного об’єднання «СельСоюз».

З 1927 року займався працював у шпиталі та провадив приватну практику  в Бересті. В 1930-31 роках працював у Крем’янці. Повернувся до Берестя. Працював у місцевій Касі хворих. З 1933 року, мешкав і працював в Тересполі.

3 вересня 1939 року арештований і секрований до табору в Березі Картузький. Опинився в таборі інтернованих у Дивіні. Один з ініціаторів створення Українського комітету Підляшшя 1939. Голова Українського допомогового комітету в Тересполі (тереспольської делегатури УДК в Білій). Був організатором кооперативу «Надбужанка» і молочарні. Арештований гестапо та ув’язнений в Бересті 1943 року. В 1944 році виїхав до Варшави, звідки був вивезений до концтабору Маутгавзен, пізніше Лінцу та Кірхшлягу. Після закінчення війни працював в Український харитативній службі, був табірним лікарем у Карльсфельді та у таборі Орлик у Берхтесгадені і санітарним інспектором в Бад Райхенгалі. 

В 1950 році емігрував до США. Першим місцем праці став філадельфійський «Назарет шпіталь». Після переїхав працювати до «Сі В’ю шпіталь» в Стейтен Айленді. З 1954 року працював в «Колюмбус шпіталь» міста Бофало. Вийшов на пенсію в 1967 році. 

Активний член Українського Лікарського Товариства Північної Америки та організацї Українського Національно Державного Союзу, Братства української державнсоті, Об’єднання прихильників Української народної республіки, Комітету вшанування пам’яті Симона Петлюри в США, Союзу українських ветеранів. Брав участь в діяльності парафії Української православної Святотроїцької церкви в Бофало, член місцевого братства св.Андрія Первозванного.

Помер 11 листопада 1973 року. Похований на кладовищі св.Матвія поблизу Бофало.

Далі буде

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *