Поліська січ. Офіцери. Володимир Мартинець

Продовження

Серед офіцерів першої Поліської січі були не тільки майбутні парламентарі. Навряд між ними знайдеться людина, яка залишила такий яскравий слід в літературі як Володимир Мартинець. Складно навіть уявити собі, як би виглядала історія України та Європи, якби січовики усі як один загинули в боях за Кобринь. 

Офіцерський однострій часів УНР

Народився Володимир Мартинець (15.07.1899–10.12.1960) в родині львіського купця. У Львові здобув початкову і середню освіту. В 1915 році втік з дому, щоб вступити добровольцем до Українських січових стрільців. Через молодий вік та протидію батька був змушений повернутися додому. Після двох наступних спроб таки зміг стати січовим стрільцем. Гімназію закінчив перебуваючи у війську. Зі вступом австрійських військ на територію УНР переходить до київського Корпусу січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця. Пвений час був комендантом варти Лук’янівської в’язниці в Києві. Згодом корпус роззброїли германські війська. З Великодня 1918 року до осені був в’язнем київської Лук’янівської в’язниці. Як знавці німецької мови січовики були запотребовані на територіях, де паралельно з українською зберігалась германська військова адміністрація. Очевидно тому, Мартинець був призначений секретарем повітового комісара в Камінь-Каширську. Після став секретарем Холмського губернського комісара Олександра Скорописа-Йолтуховського. В січні 1919 року він вже був серед старшин Холмського коша, який формувався в Кобрині. Разом із ішими офіцерами 10 лютого 1919 року потрапив у польський полон. Був в’язнем польських в’язниць в Щепьорно, Каліші, Стшалкові та Ланцуті. З останнього втік до Львова.

В 1920 році Мартинець закінчив однорічну торгівельну школу. Після закінчення війни, стає співорганізатором  Львівського таємного українського університету.  В 1920-23 роках навчався на юридичному факультеті цього університету. Обраний секретарем Академічної громади, в 1921 році очолив господарський реферат Крайової студентської ради.В 1921-25 роках – член кураторії Українських високих шкіл (1921–25). Редагував підпільний орган Української студентської ради “Наш шлях”. Працював в Центральному кооперативному банку. Очолив молодіжну секцію Української трудової партії, член народного комітету та міжпартійного комітету УТП. Восені 1923 року переїхав до Чехословаччини, де до 1926 року вивчав економіку у празький Високій торговельній школі в Празі. В 1926-27 роках був віце-президентом Центрального союзу українського студентства. Стає членом Союзу української національної молоді. Працював в редколегії “Студентського вісника”. Став редактором його печатного органу “Національна думка” (1926–27).

Євген Коновалець, Ірина Туркевич, Володимир Мартинець

В травні 1927 року Володимир отримав через референта Крайової Команди УВО Петра Сайкевича пропозицію полковника Євгена Коновальця переїхати до Берліну. Став одним з найближчих його помічників. Входить до керівних органів українського антипольського підпілля. Член Начальної команди Української військової організації (1927–33). Мартинець був головним організатором  І Конференції українських націоналістів, яка відбулася 3-7 листопада 1927 року. В 1927-29 роках студіював політичні науки і журналістику у Берлінському університеті. З 16 грудня 1927 року до 3 березня 1928 року був в’язнем львівської в’язниці. Один з головних організаторів Першого Конгресу українських націоналістів 28 січня — 3 лютого 1929 року, на якому створено Організацію українських націоналістів. Член Проводу організації з 1929 до 1954 року. З 1929 до 41 працював в секретаріаті Проводу, у відділі преси і пропаганди. За цей час працював редактором головних печатних органів ОУН  “Розбудова нації” (1928–34), “Сурми” (1927–33). Одночасно був провідником організації у Чехословаччині. В 1931 році оженився з примою Міського львівського театру Іриною Туркевич. В 1934 році після вбивства полського міністра Броніслава Перацького був арештований чехословацькою поліцією. Після звільнення переїхав до Відня, а згодом до Парижу. В 1934–1940 роках мешкав у Франції. Став редактором паризького тижневика “Українське слово” (1934–40). Під його керівництвом тижневик став одною з кращих європейських газет. В 1934–1936 роках навчався на філософському факультеті у Сорбонському університеті. В 1935 році в родині Мартинців народився син Лев.

Володимир Мартинець і Юліан Вассиян

Мартинець проводив виразну межу між “донцовством” та “організованим націоналізмом”, ідеологом та організатором якого він, разом з іншими видатними діячами ОУН, він був: “Коли б хто хотів назвати Донцова «батьком українського націоналізму», а нас його дітьми, то він був батьком, що не визнавав своїх дітей, а ми були дітьми, що вже в день свого народження стали на власні ноги й в одному йшли разом із ним, в іншому проти нього, а в третьому його доповнювали чи там займалися проблемами, що він їх не порушував“.

Після розколу в ОУН Володимир Мартинець, як і більшість еміграційних діячів, підтримав Андрія Мельника. В 1941-42 роказ очолив Крайовий провід мельниківського ОУН на західно-українських землях. Став організатором і керівником Спілки українських журналістів у Львові (1941–44). З січня до 21 жовтня 1944 року був в’язнем нацистського концтабору в Бретц. Після звільнення опинився у германських таборах інтернованих в Рудольштадт, Кобург, Дахау, Карлсфельд.  Організовував та очолював табори українських біженців в Карлсфельді та Берхтесгадені.  В 1949 році переїхав у Вінніпег. В тому ж році редагував “Самостійну Україну”. З журналістикою колишній офіцер Поліської січі розставався ніколи. В 1949-60 роках Володимир Мартинець був співредактором “Нового шляху”. Член президії Комітету українців Канади закінчив свій життєвий шлях у Вінніпезі. 

Володимир Мартинець

Мартинець залишив надзвичайно багату літературну спадщину. Він був автором спогадів «Університет у катакомбах» (1944), «Bratz : німецький концентраційний табір (спогади вязня)» (1946), «Від УВО до ОУН» (1949), «Шляхом таборів» (1950), книжок «Замітки для майбутньої конференції українських націоналістів» (1927), «Реальна чи визвольна політика» (1933), «Хто мав причину вбити полковника Отмарштайна?» (1934), «За зуби та пазурі нації» (1937), «Забронзовуймо наше минуле» (1937), «Жидівська проблема в Україні» (1938), «Ідеологія організованого націоналізму» (1954) і понад 3000 статей. Частина творів була написана невтомним січовиком під літературними псевдами Волянський, Полянський, Трубкович, Тур, Тураті, Сокирка і Маруся.

Далі буде

  • 37
    Поширили:

2 thoughts on “Поліська січ. Офіцери. Володимир Мартинець”

  1. Natalka сказав:

    хотілося б ще підписи під фото…

  2. Віктор Місіюк сказав:

    можна і з підписами

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 thoughts on “Поліська січ. Офіцери. Володимир Мартинець”

  1. Natalka сказав:

    хотілося б ще підписи під фото…

  2. Віктор Місіюк сказав:

    можна і з підписами

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *