Поліський кантон

Віктор Місіюк, Культура
31/08/2021, Leave a comment

В  громадян Російської імперії на території давньої Речі Посполитої в певному моменті були популярні ідеї федеративної держави, які декларативно були втілені в назві Російської радянської федеративної соціалістичної республіки. Особливу увагу звертали на неї в інтелектуальних колах, соціалістичних гуртках, масонських ложах. В західних губерніях в зв’язку із національною мозаїчністю територій, специфікою історичної спадщини і військову окупацію в часи Першої світової війни федералістська ідея розвинулась в проекти конфедерацій. Одним з її теоретиків був історик Вітольд Камєнецький (1883-1964). Як дипломат, сенатор він мав можливість впливати на формування політики польської держави. В 1917-18 роках очолював Литовську комісію, був заступником голови Політичного департаменту Часової ради держави. В 1918 році опублікував книгу “Литовська держава”. Після Берестейських судових процесів пішов з політики. Досліджував історію Середньовіччя і сучасні прояви “ягелонської ідеї”. 

Фрагмент карти Германа Молля. 1715 рік

Ідея Камєнського не унікальна. По-перше, Річ Посполита була конфедеративною державою, яка мала розвинуті форми аристократичного парламентаризму – сейм, воєводські сеймики, генеральні конвокації, конфедерації. Їх воскрешення в новій якості мало сприйматись як повернення історичної справедливості. По-друге, польський національний рух був зацікавлений в союзниках на сході. Заключити союз з національно-визвольними рухами, які заперечували польські права на їх території можна було лише шляхом поважних поступок на користь останніх, делегування їм великих повноважень. Отже військово-політичний союз можна було досягти шляхом визнання державного суверенитету, а також примирення національностей давнього Великого князівства литовського. По-третє, в регіоні вже народилась і реалізовувалась подібна ідея. 9 грудня 1915 року на окупованій германськими військами території була створена Часова рада конфедерації Великого князівства литовського. Що проголошено окремим Універсалом.  Він не був підписаний кимось конкретно, до нього не призналася ні одна з діючих національних партій. Діяльність організації була законспірована. Семеро з дев’яти членів Ради були членами масонських лож. Робочими мовами ради були литовська, білоруська, польська і ідиш. 27 січня 1916 року литовські партії погодились на конфедерацію в межах території окупованої кайзерівськими військами, оскільки вона не давала білорусам домінувати в майбутній державі. 3 лютого члени Ради виступили проти об’єднання з Польщею чи Росією. За тиждень проти виступили польські організацїі. 16 лютого 1916 року Рада опублікувала звернення до населення з проектом відродження Великого князівства литовського. Під ним стояли підписи Ю.Шаулиса, Й.Вілейшиса, А.Янулайтиса, А.Заштовта, Ц.Шабада, Розенбаума, А.Луцкевича, І.Луцкевича, В.Ластовського, Д.Семашко. Германська окупаційна адміністрація виразно вела сепаратну політику щодо кожної з національних громад. 21 травня Рада була трансформована в Постійну литовсько-білоруську комісію. В 27-29 червня 1916 року на конгресі націй в Лозані литовські декларували своє право на історичну спадщину Литви, а також право народів ВКЛ на самовизначення. Білоруська делегація представила розроблений Антоном Луцкевичем проект федерації – Сполучених штатів Білорусі, Литви, Латвії і України. В січні 1917 року литовсько-білоруська комісія представила Ф.Роппу проект незалежного ВКЛ з двома державними мовами – литовською і білоруською. З визнанням Німеччиною державної незалежності Литви більшість литовських політиків втратили інтерес до федеративних та конфедеративних проектів.

Карта Джона Гібсона. 1758 рік

 Одним з перших до концепції Вітольда Комєнецького звернувся Юзеф Левандовський. В 1962 році він опублікував працю “Федералізм: Литва і Білорусь в політиці бельведерського табору XI. 1918-IV. 1920”. З неї виникало, що автор планував за допомогою широкої автономії задовольнити національні вимоги східних сусідів. Олексій Дерюга, автор книги “Східня політика Польщі щодо земель Литви, Білорусі і України”, опублікованої в 1969 році писав, що за Камєнецьким в майбутній Литві мало бути 8 мільйонів населення. В 1994 році відома білорусистка Кристина Гомулка опублікувала працю “Між Польщею і Росією: Білорусь в концепція польських політичних груп 1918-1922”. Вона згадує про ідею Камєнецького про п’ять автономних одиниць. В 2001 році Кшиштоф Григайтіс опублікував монографію на тему “Польські федеративні ідеї і їх реалізація в ХІХ і ХХ століттях”. Він згадує, що на думку Камєнецького Литва мала повернутись в межах Великого князівства литовського, визначених на Люблинський унії в 1569 році. Але західня межа мала бути іншою, тут треба було врахувати мовно-етнічний фактор, а отже передати Польщі Білосток і Гродно. Тему продовжив Мирослав Борута, автор праці “Вільні з вільними, рівні з рівними: Польща і Поляки про незалежність східних сусідів”, опублікованої в 2002 році. В ній автор згадує, що за концепцією Камєнецького Литва мала складатись з трьох департаментів – ковенського, віленського і мінського. Був також варіант, що вона може складатись з країв-кантонів: жмудського (з центром в Ковно), литовського (Вільно), білоруського (Мінськ), підляського (Білосток) і поліського (Пинськ). Кожен з яких керувався б крайовим сеймом. Як назви адміністративних одиниць, так і сама ідея державного устрою брали за зразок Швейцарію. В 2019 році Геннадій Корольов опублікував працю “Федеративні проекти в Центрально-Східній Європі: від ідеологічної утопії до реальної політики (1815-1921 pp.)”. Він підкреслює, що на думку Камєнецького майбутня Литва мала захищати Європу від Азії і найбільшу загрозу її існуванню несла Росія. Компетенції крайових сеймів порівнював з компетенціями галицького сейму в Австро-Угорський імперії. Мовне питання мало вирішуватись органами міського і сільського самоврядування. Камєнецький також згадував що найбільшу проблему викликатиме питання Полісся. Свою концепцію він вважав “кресовим варіантом” розвитку латинської цивілізації. Власне бачення автор литовської держави відстоював на засіданні сеймової конституційної комісії в березні 1919 року. Його позицію в законодавчому органі підтримував Союз польських депутатів соціалістів. З Економічний і військовий союз відродженої Литви, що буде обумовлений за Камєнецьким натуральною активністю місцевих поляків. Крім того він також пропагував ідею Балтійського союзу, до якого на думку її авторів крім Балтійських країн, Фінляндії і Польщі мала входити Україна. Дискусія про його утворення велась в Гельсинках в січні 1920 року. 

Етнічна карта території окупованої германськими військами.

Отже проект Вітольда Камєнецького пройшов подібну еволюцію з еволюцією проекту Антонія Луцкевича. Як показала історія, і один, і другий були утопічними, значно поступались проектам національних держав. На відміну від віленських інтелектуалів Камєнецький звернув увагу також на південні частини давнього ВКЛ, Берестейське воєводство, населені за визначенням тогочасних етнографів, мовознавців, що зазначено також на германських картах Обер-Осту, українцями, територія якого з більшого за умовами Берестейського миру була включена до складу Української народної республіки. Також особливий статус мала отримати територія на який компактно мешкали поляки – західна частина Гродненської губернії. Вона або потрапляла до окремого підляського кантону, або мала бути передана польський державі. 

 

Залишити відповідь