Помер Володимир Горесь

ПроСВІТ, Культура, Оголошення
03/01/2021, Leave a comment

31 грудня в районній лікарні міста Каменець зупинилося серце поета, різбляра Володимира Гореся (в український літературі поширилось написання його прізвища як Горось). Поховали уродженця і жителя села Величковичі на парафіяльних могилках села Паникви, тут же була одправлена панахіда за його душу.

Володимир Горось з членами творчого об'єднання "Спориш"

Володимир Горось (на передньому плані) поряд з автором мелодії до вірша “Тут Батьківщина” Арсентієм Тетеруком (третій зліва), педагогом Вірою Мурашкевич (четверта зліва), поеткою Ганною Супрунюк на зборах берестейського літературного об’єднання “Спориш” у селі Величковичі Каменецький район

Володимир Горесь (11.08.1939 – 31.12.2000) став відомий як полеміст, який на сторінках союзної та районної преси ініціював дискусію щодо визнання, збереження української культури Каменеччини, агітував за відкриття навчання української мови в школах регіону, став автором програмного віршу “Я – волинянин”, а також пісні, текст якої за життя автора став народним, “Тут і Буг тече близенько“. З молодих років уродженець Величкович захоплювався музикою, грав на гармоні і акордеоні, літературою. Улюбленим зайняттям була робота з деревом, скульптурна пластика природних форм. Пан Володимир був членом першої національної організації, яка виникла в часи Перебудови, Українського громадсько-культурного об’єднання Берестейської області. Ювілей поета відзначався в Палаці культури Високого в 2009 році за участі регіональних колективів, які популяризують українську пісню. Запис розмови з ним потрапив до діалектологічного збірника “Голоси з Берестейщини”. Незадовго до смерті пан Володимир передав для експонування в експозиції культурного центру Української науково-педагогічної спілки “Берегиня” рідкісні предмети своєї родинної колекції (книги, фото, документи, предмети).

Провести в останню путь, разом з рідними, близькими, сусідами прибули також голова Української науково-педагогічної спілки “Берегиня” Віктор Місіюк, археолог Антось Дацкевич.

Глибокі співчування дружині поета пані Антоніні і усім, для кого дороге його ім’я. Тепло серця Володимира Гореся буде з нами назавжди. Вічная пам’ять!

Я — ВОЛИНЯНИН

Тут мололось все, як в жорнах,
Але… Але розберусь,
Біла тут, Червона, Чорна,
Мала чи Велика Русь.

Всі носили свою мрію,
Щоб навіки вічні тут
Волинянину на шию
Свій накинути хомут.

Був москаль, поляк, литовець,
Мусьє, геноссе ще й спадар,
Але ж перший — українець
Тут од віку господар.
З давен-давна свої межі
Він як око шанував —
Каменець та красну Вежу
Волинянин збудував.

Живе з нами в нашій мові,
Не губляючи ефект,
В пісні, радості і горі
Український діалект.

Не москаль я, не литвинець,
Не ятвяг, не бiлорус,
Бо мiй пращур був волинець,—
Пам’ятаю і горджусь!

Залишити відповідь