Посол-петлюрівець з Хомська

В міжвоєнний  період виборці Поліського воєводства активно підтримували українських кандидатів в Сейм. Що цікаво більшість з них не були місцевими уродженцями. В той же час серед українців-парламентарів в Сеймі був уродженець Поліського воєводства. І хоча він був представником політичної еліти свого часу інформація про нього публічному просторі мінімальна. Ця історична постать лишалась маловідомою не тільки не тільки для більшості берестейців, але й для обізнаних представників національної інтелігенції, таких як  Володимир Леонюк. В “Словнику Берестейщини” відповідної статті нема. Більше того, нема її в загальнонаціональних словниках та енциклопедіях. В канун 60-річчя з дня смерті одного з видатних уродженців Берестейщини спробуємо виправити історичну несправедливість. 

Василь Серафимович  народився 11 жовтня 1893 року в Хомську Кобринського повіту. Син Олександра Серафимовича. Вчитель за фахом. В 1912-1915 роках працював у Холмі та Любліні. Мобілізований до російської імператорської армії. Пізніше перейшов на службу до українського війська. Перебував на військовій службі до 1920 року. Очевидно, що саме під час служби в армії УНР стає переконаним прихильником політичного курсу Симона Петлюри. Саме через те його, хоча він був уродженцем Дорогичинщини сучасники часто відносили до “наддніпрянців”. Після демобілізації працює вчителем початкової школи. З 1927 року жив і працював в Кременецькому повіті.  Останнім місцем педагогічної праці було містечко  Бережці в околиці міста Кременця. Вчитель жив в тому ж містечку по вулиці Сенкевича 15. 

Чому про політичну діяльність Серафимовича його земляки знають мало? Причина в тому, що він був одним з провідників політики толерантних польско-українських відносин, лоялістом, який підтримував політику польського уряду. На той час в Польщі була досить чисельна група петлюрівців, які продовжували бути вірними ідеї політичного союзу Польщі і України, плекали надії на відродження національної держави за допомогою польського уряду. 

На виборах до парламенту в 1928 році Василя Серафимовича за рекомендацією волинського воєводи включений до виборчого списку Беспертійного блоку співпраці з урядом. Тоді він ще лишається без мандату. Але вже на виборах в листопаді 1930 року на п’ять років стає представником Волинського воєводства в парламенті. В 1931 році брав участь в засіданні  Українського парламентського представництва Волині в луцькому клубі “Рідна хата”. В тому ж році за підтримкою волинського воєводи група волинських послів створює нову партію Волинське українське об’єднання. Одним з її співзасновників був Серафимович. Не дивно, що він входить до Головної управи об’єднання. Був причетний до реалізації низки національних ініціатив. В 1933 році, під впливом новин про Великий голод в Радянський Україні, разом із іншими діячами регіону стає співзасновником Волинського громадського гомітету допомоги голодаючим. Відомо, що Серафимович був серед ініціаторів відзначення в Волинському воєводстві 74-ї річниці смерті Тараса Шевченко. В 1939 році займав посаду віце-бургомістра міста Кременця. В 1941 році Василь Серафимович-Вовчок стає завідуючим відділу народної освіти Вінницької обласної управи. Саме за його ініціативою в вересні того року відновив свою роботу Вінницький педінститут, хоча відомо, що нацистська адміністрація негативно ставилася до поширення на окупованій території вищої освіти. Працював професором цього інституту. При тому більшість тогочасних українських партій на той час знаходились в опозиції до польського уряду, оскільки його політика лише мінімально сприяла задоволенню культурних потреб українців, а часом була ворожа до українських ініціатив. При тому лоялісти послідовно розбудовували національні організації. Одним з ініціаторів створення Волинського українського об’єднання, послом до Сейму був племінник Головного отамана УНР Степан Скрипник, який пізніше став головою Української автокефальної православної церкви. Ще як світська особа він неодноразово займався важливими питаннями життя православної церкви. Його добрий знайомий, Василь Серафимович, був активним учасником українського церковного руху. Відомо, що посол виступав на віче з критикою існуючого становища церкви. В листопаді 1931 року він разом із іншими православними послами-українцями був на прийомі у митрополита Діонісія. В тому ж році Серафимович стає співзасновником Товариства прихильників православної освіти й охорони православних традицій імені митрополита Петра Могили. В 1941 році Василь Серафимович редагує і публікує книгу «Священна історія Нового Заповіту». Зв’язки колишнього посла з церквою стають все міцнішими. Варто згадати й те, що в липні 1943 році священик хомської церкви о.Йосиф Серафимович був знищений разом із родиною і 250 прихожанами в місцевому храмі.

Після війни Василь Серафимович разом із дружиною Ольгою і сином Ростиславом опиняються в еміграції в США. На цей час уродженець Хомська вже був священиком Української автокефальної православної церкви. Він був  настоятелем Української православної церкви св.Юрія в Майнерсвілл,  допоміжним священиком і дирижером церковного хору Свято-Покровської церкви в Філядельфії. Похований в Бавдн-Брук. Помер Василь Серафимович 11 грудня 1969. Панахиду по ньому служив архієпископ Мстислав (Скрипник).

 

 

  • 23
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *