Рычыцкі байкі – правда. “Доктор”

Прыйіхала я в Рычыцьку школу з Камэнця. Сінтябр начався, лінейка в школе. Діректорша наша, Адольфувна, рышыла пырыд школую мыны прыдставыты, коб діты зналі, хто я і шчо рубыты в школе буду. А я туды тулько Академію Наук у Мінскувы кончыла, дысертацыю пысала. І Адольфувна на лінейцы кажэ, шчо ду вас нова учітельныця прыйіхала, по-руску будэ вас учыты, вуна (як бы то я) рузумна вэльмэ, руботу пышэ, хутко доктором наук будэ (пу правді, я кандідацку пысала, але діректурша пупутала). Ну то ныць страшнуго.

Ажно прыхожу я на урок, удразочку мні дысятый клас трапывся. Сыдят там хлопці, а удён, Вітёк, за руку трымайіцце.

Як пубачыв мынэ, аж засміявся. – Полечіте меня, Вера Ніколаевна!

А я юму прысвядую (доказываю правду), шчо я ны доктор, лічыты ны вмію.

Вітёк засмутів. Вун жэ думав, шчо я тая дукторка, шчо людэй лічыт. Ны знав вун, сільскій хлопыць, шчо доктром шчэ якіх людэй называют.

Автор: Філософ В. М., вчителька російської мови і літератури

  • 1
    Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *