Салó моє рідна …

Салó моє рідна
Було вальме бідна.
Тут босота-голота жіла.
І часто бувало салó вігарало –
Пожежа з’їдала ду тла.
Той люд був упарти:
До самої смарте
Люда сьта місца любеле.
Буле їм потрібне
Попалища рідне,
І прадідув рідних могеле.
Пожежінце-люда
Ни йшле у сьвіт булдом,
А знов будувалися тут.
Дух прадідув з Богом
Посилав допомогу –
І знов ожівав рідни кут.
Проходиле літа –
Змінелось вса в сьвіте:
Салó ни горіло давно.
Народ став богатим,
Жіва в ладних хатах –
Жіва би в чаріним кіно.
Но пачвара другая:
Салó вимірая!
А прічена простая єк цвік …
Свою мову забуле,
І могелу бабулі
Ни помнить дивак-чоловік.
Сучасне нащадке,
Своїх продкув нищасних,
Ни мають пошане до їх.
Ни хочуть, нивдячне,
Щоб дух їх нибачни
В жітті нипростим допоміг.
Ідуть у сьвіт булдом,
І хутко забудуть
Мову свою і куточок.
А хто сьта забувая –
Той щєсця ни мая ..
Він з древа зорвани листочок.
Його носить по сьвіте –
Він налажить до сміття,
Бо нима вжа в його коранів.
Пам’ять продкув храніта –
Вам подєкують діте,
Ни зміневшім родний стороні.

.01.13 р.
Петро ШЕПЕТЮК
с.Леліково

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *