Загін на чолі якого стояв секретар КПЗУ

В спогадах про Лозове козацтво 1939 року  Петро Башук наводить фразу лідера місцевих комуністів, завдяки якому формування перетворилося на значну військову формацію: “Я Федір з Янова – другий секретар КПЗУ на Поліссі”. Звучить так, як би в Поліському воєводстві існував окружний комітет української компартії. В другій половині 30-х років межа між партійними структурами КПЗБ і КПЗУ змінилася на користь останьої. Її райкоми поширили свою діяльність в південних частинах Берестейського, Кобринського і Пинського повітів. Але закріпитись тут вони не встигли, оскільки Комінтерн оголосив компартію в польський державі агентом спецслужб і ліквідував її. Скоріше за все, Башук не орієнтувався в партійній приналежності комуністів Дорогичинщини і, за аналогією до інших воєводств, відніс їх до КПЗУ. Тим більше, що українці, згадати хоча б поета Олександра Гаврилюка, були широко представлені в КПЗБ. 

Широко відомо, що в концентраційний табір в Березі-Картуський в’язнів скеровували на три місяці. Але термін міг бути продовжений. При тому, що загалом табір проіснував п’ять років і два місяці, Соломон Йоллес, пробув в ньому найдовще – три роки і чотири місяці. З них більше ста днів в карцері. “Це вже було як закон: кожний третій тиждень він ішов до карцеру“. Тому у таборі “його прозвали королем карцеру“. Переносити випробування електротехнику дозволяла його пасія – математика. До Берези львівянин потрапив 21 квітня 1936 року. Але до того з січня 1933 року до січня 1936 року він провів у в’язниці.  Особливим авторитетом багаторічний в’язень Берези користався у в’язнів-комуністів. Зі збережених документів виникає, що він займав високу посаду в КСМЗУ, був членом Центрального комітету Комуністичної партії Західної України. Автори книги “Нариси історії Береза-Картуського концтабору (липень 1934 – вересень 1939)” звернули увагу не тільки на деталі перебування Соломона Йоллеса в таборі. Виявляється, що в вересні 1939 року він на чолі загону колишніх в’язнів опинився в зоні дій Лозового козацтва. 

В книзі “Bereziacy”, яку опубліковано в Варшаві в 1965 році, Тадеуш Пісер писав: “17 вересня поліція з Берези втекла і залишила нас замкненими, щоб німці приїхали на готове. Однак ми зрозуміли, що охорони більше немає, і зламали двері. Під командуванням Йоллеса ми створили загін із двадцяти п’яти комуністів, зібрали зброю, кинуту військовими частинами і направились у бік Янова Полеського. Після нічного маршу ми зустріли відділ поліції поблизу Янова. Поліції було більше, і озброєні вони були кращє, але ми розбили її та відігнали завдяки білоруському населенню, яке прийшло нам на допомогу. Біля Пинська ми зустріли Радянську армію, яка взяла нас під свою охорону.

Олександр Ільїн і Петро Мазур припускають, що загін вирушив в бік Пинська не випадково. Йоллес міг мати доручення підняти повстання, місцевими силами розгромити залишки польського війська і сприяти створенню поблизу радянського кордону буферної республіки. Як відомо, власних сил у повстанців, які діяли на території Дорогичинського і Пинського повітів для того, щоб взяти штурмом Пинськ було недостатньо. Тому й реалізувати подібний план було важко.

Чому у східні повіти Поліського воєводства радянські війська війшли із значним запізненням? Можливо активних військових дій не передбачалося тому, що згідно з планами політичного керівництва регіон добре підходив для діяльності партизанських загонів, створення прихильниками комуністичної партії власної соціалістичної республіки без зовнішньої допомоги . З другого боку, як показав досвід обох світових війн, регіон в силу географічних умов не надавався для нанесення головного удару. 

Соломон Йоллес справді був здатен командувати військовими підрозділами. В 1943 році, коли в складі радянського армії створюватиметься польська 1-а польська дивізія дивізія ім’я Тадеуша Костюшко він стане її офіцером. Він загине в боях за привісленський плацдарм під Гавроліним. Щоправда в війську лідер КПЗУ мав лише чин підпоручника. Високих посад в радянський адміністрації він також не отримав. Ці факти свідчать не на користь того, що Йоллесу могла бути доручена військова місія. Навряд чи людина, яка стільки років провела в в’язниці, зразу по виходу з неї не маючи належної підготовки була здатна виконувати складні військові завдання. На роль одного з командирів Лозового козацтва, “Федора”, він також не підходить. Чому озброєні комуністи вирушили в бік Пинська? Вони могли не знати як далеко зайшли і планують зайти на схід германські війська. А зустріч з ними, з огляду на досить відому антикомуністичну і антисемітську риторику нацистського уряду, могла стати фатальною помилкою. Безпечніше було добиратись до кордону з Радянським Союзом, уникаючи головних доріг, по яких рухались польські війська. Сільскі дороги здовж Ясельди для цього підходили ідеально. Не можна виключати й того, що в таборі, в місті знали про те, що на південному сході діють повстанські загони. Зрозуміло що саме вони, а не умовна підтримка, дозволили недавнім в’язням одержати перемогу над підрозділом поліції. Про те, що колишні політичні в’язні польських тюрем ставали до лав Лозового козацтва згадував сам Башук. З їх приходом ситуація змінилася, голосніше почали звучати прорадянські голоса, популістичні гасла: “В рядах почалося бурчання і раптово впала дисципліна“. Чи був до цього причетний один з лідерів колишньої КПЗУ? Тільки детальне дослідження зможе пролити світло на те, як виглядали дні проведені Соломоном Йоллесом в околицях Янова і Пинська.

  • 13
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *