Сонца промэні

Віктор Місіюк, Культура
07/04/2021, Leave a comment

Новий день, новий повів вітру несуть з собою нові можливості, нове життя. Хоч весняне сонце й малесеньке, але ж вже теплесеньке. Під його впливом пробивається, тече, рушить все, що має в собі потенціал. Здається ще трохи і через новий вірш Олексія Диковицького проб’ється пульс гарячої крові у скронях, тремтіння в грудях і приємний піт на чолі. Непомітно рішуче йде весна.

Жлуктыты сонца промэні,
Зымовы покуты зглумывшы,
Колы засынають комыны,
Вэсною воны вжэ лышні.
Колы зэлэною капою
Обрыдлу слоту заслало,
Трава пробываетса, капае
Бэрозовык пэршый помалу.
І на пруткым голынні почкы
Ростуть, швыдко будэ квіт,
Нэ даватымэ спаты ночкамы
Запах квіту, аж прыйдэ світ.
Так хочэтса дыхаты, жыты,
І радость в грудях з нычого,
Самым вічным сонэйком сытый,
І як бы блыжій до Бога.
А вітёр вэсновый лашчыть,
Повіе – бы хмэлём обдасть,
І доля, шчо думав – пропашчая,
Всмыхнэтса, надію дасть.

Залишити відповідь