Спадщина Афанасія Берестейського. Флексія ѣ

18 вересня виповнюється 370 років мученицької смерті ігумена берестейського Свято-Симеонівського монастира Афанасія Филиповича. В канун пам’ятної дати багато людей буде цікавитись культурною спадщиною берестейського святого. Для цього варто знати його мову, вміти прочитати його тексти саме так, як читав їх він, шанувати звучання материнського слова, яке дало Афанасію уявлення про світ. Настоятель був відомим полемистом, автором видатної пам’ятки літератури “Діаріуш”. Це автобіографічний твір поєднує елементи щоденника, мемуарів і житія. Кирилична літературна того часу в Річі Посполитій писалася канцелярською мовою, яка відображала багато рис живої тогочасної мови. По тій причині твори різних регіонів відрізнялись. По тій причині науковці ввели поняття староукраїнської та старобілоруської мов. 

В 1963 році майбутній професор кафедри загального і російського мовознавства Російського університету дружби народів  Катерина Кедайтене опублікувала статтю “До питання про мову полемічної літератури південно-західної Руси першої половини XVI ст. (На матеріалі рукописи “Діаріуш” Афанасія Филиповича)” в якому проаналізувала мову берестейського ігумена. В справі ікавізму дослідниця пише: “У пам’ятнику ми спостерігаємо навіть і такі випадки, коли одне і те ж слово має три або дві флексії в місцевому відмінку. Наприклад, слово вѣра представлено з трьома флексиями: -і (про вѣри), -и (про вѣры), -ѣ (про вѣрѣ); іменник справа – з двома (про справѣ, про справи), причому флексія -ѣ є переважаючою. Очевидно, ѣ тут читалося як і.” Саме так вимовляє цей звук абсолютна більшість корінних жителів Берестейщини.

Особливу увагу долідниця звернула відмінювання іменників. В результаті їй вдалося виділити низку староукраїнських рис: флексія -і в давальному відмінку однини у імеників жіночого роду з основою на * а (на земли, на воли, в души, въ пѣсни), змішання м’яких і твердих основ у іменників жіночого роду однини в давальному і місцевому відмінках (въ справи, въ покори, въ гостиници, в столици, в битви, в коморци, в Полши,  в Варшави, на улици) , закінчення -ові (-еві) в давальному відмінку однини у одушевлених і неживих іменників (священноинокови, послушникови, чернцови, жолнерови, козакови, Петрови,  Жигимонтови, коневи, пастыреви), флексія -і (з -ѣ) в
давальному і місцевому відмінках однини іменників чоловічого
роду твердої групи (на слупи, на сейми, въ сенати, в часи), закінчення -ий в родовому відмінку множини у іменників жіночого роду м’якої основи, характерне для галицьких говірок (паний; волностий, мыслий).

… 

Далі буде.

  • 3
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *