Спадщина Афанасія Филиповича: В пошуках місця народження. Між “душею” і “будемо”

Ні у житії, ні в «Діаріуші» Афансаія Филиповича не сказано про місце його народження. Автор монографії, присвяченій життю святого Афанасія, Олександр Коршунов написав, що доступні біографічні звістки навіть побічно не дають можливості його встановити.

Тим не менше з’явилася література в якій припущення вчених беззастережно приймаються за істину. Монахиня Таїсія (Карцева) пише про те, що Афанасій народився в 1597 році в Бересті, а його батьки «здавна» належали до Берестейського браства. Це при тому, що дослідникам добре відомо, що берестейське братсво було засновано лише в 1592 році. «Давнина», як видно, умовна. Не кажучі про джерела такої інформації про батьків. Зрештою, ці критичні уваги не виключають берестейського походження Афанасія. Є кілька побічних аргументів на користь цієї думки. Його брати на момент запрошення Филиповича ігуменом були берестейськими міщанами. Ян Луба, якого він виховував, довщий час жив в Бересті. Отже гіпотетично, берестейський ігумен справді міг народитись в найбільшому місті Побужжя. Але не будемо поспішати з висновками.

Чому ж більшість авторів вважає, що місцем народження Филиповича було місто? По-перше, кріпак навряд чи б зміг здобути таку добру освіту, яку мав автор «Діаріуша». По-друге, в «Діаріуші» він називає себе «гарбарем» і «простаком», очевидно, зваживши на своє міщанське походження. Навряд чи шляхтич не підкреслив свою, хоча б міфічну, шляхетність.

Здається, що заповнити цю історичну прогалину без віднайденого надійного документа в якому про це буде написано неможливо. Поки йде пошук давніх актів, які б могли документально підтвердити походження Афанасія Филиповича, варто звернутися до свідоцтва, яке вже зараз готове про це розповідати, йдеться про мову тексту «Діаріуша». Вона подібна до міцного горіха, над яким наполегливому любителю доведеться попрацювати, але нагорода цього варта. Перш за все, варто прийняти за основу те, що рукопис дійшов до нас без більших змін і що хоча він написаний з використанням норм штучної літературної мови, він відображає риси живої мови автора.

Для того, щоб визначити батьківщину Филиповича нам доведеться користатись принципом, який використовується сучасними пристроями мобільного зв’язку Визначимо найближчі пункти для яких властиві ті, чи інші особливості мови «Діаріуша». Уважний аналіз інтерференції різних рис дозволяє робити певні висновки. 

1.В тексті “Діаріуша” поширена форма закінчення 1-ї особи множиниемо,-ємо,-имо, -їмо (ствержаемо, обѣцуемо, умоцняемо, стоимо, будемо, допустимо, ани сами укривдимо, ани утиснемо). На території Білорусі вона властива генетично спорідненим південно-західному діалекту білоруської мови і західнополіським говіркам української мови. Серед дослідників існує припущення, що берестейських ігумен міг бути зі східніх регіонів, до прикладу Могилева, чим можна було б пояснювати його заангажованість до російських справ. Але ця і наступна риси тексту цьому суперечать. 

ДАБМ форма дієслова 1-ї особи множини теперішнього часу

2. В орудійному відмінку іменників жіночого роду на -а автор часто використовує закінчення -ею (гисторіею,  матеріею, братіею, унеею).  Звернемо увагу на натискне закінчення в орудійному відмінку іменників жіночого роду на -а з основою на мяккий і затверділий приголосний (волею, душею, инстигаціею, столицею, преслядовцею, оборонцею, звитяжцею, вторицею, третицею, конфедераціею). Поширення цієї риси цілком співпадає з попередньою. І це не випадковий збіг обставин.

ДАБМ к.70 форма орудійного відмінку однини жіночого роду на -а на мяккий і стверділий (межой/межей/межою/межею)

Цікаво, що хоча серед класиків білоруської літератури було чимало носіїв південно-західного ці риси не стали нормамі білоруської літературної мови. В українські мові нормою вважаються як закінчення дієслів І особи множини дійсного способу -имо, -ємо, так і закінчення -ею, -єю в орудному відмінку однини іменники жіночого ро­ду на -а (-я) з основою на м’який приголосний і [ж], [ч], [ш], [й]. При цьому в українських говірках остання риса представлена не в усіх. Вона не характерна, до прикладу, для галицько-буковинської і карпатської групи говірок, що свідчило б проти версії про можливе львівське походження Филиповичей. 

АУМ т.2 к.170 орудійний відмінок однини іменників жіночого роду колишніх-ja-а основ

Далі буде

  • 14
    Поширили:

2 thoughts on “Спадщина Афанасія Филиповича: В пошуках місця народження. Між “душею” і “будемо””

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 thoughts on “Спадщина Афанасія Филиповича: В пошуках місця народження. Між “душею” і “будемо””

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *