Спадщина Афанасія Филиповича: Малая батьківщина

Віктор Місіюк, Культура
21/11/2018, Leave a comment

Продовження. Частина 1. Частина 2. Частина 3.

Спробуємо визначити набір рис, які дозволили б прив’язати малу батьківщину до якоїсь частини Західного Полісся. Час показати багатство, красу мову цього регіону, яка може бути несподіваною, навіть, для його жителів. Літературна мова в часи Афанасія Филиповича, так звана канцелярська мова, спиралася на норми етимологічного правопису. Тому певні її особливості можуть бути лише свідченням доброї освіти її автора. Але варто перевірити наскільки натуральним було їх використання. 

17. В тексті “Діаріуша” послідовно використовується така фонетична риса, як тверде ц (хлопецъ, мудрецъ, старецъ, млоденецъ, сполмѣшканецъ, конецъ, посланецъ, злотворецъ, пляцъ, чернецъ, мѣсецъ, одщепенецъ, ошарпанецъ, вѣнецъ, темницъ, чистецъ). На Західному Поліссі вона використовується на території історичної Пинщини, Поясельді, Погоринні і майже стикається з подібною з’явою в наддністрянських говірках.  

АУМ, тверде/мякке ц

18. Вибір на користь Пинська, як місця народження Афанасія Филиповича з огляду на цю рису був би майже очевидним. Саме тут поширені прислівник (нѣякось) прикметники (нѣкоей). Наближені до форм характерних пинським говіркам (някось, няка), зустрічається в білоруській літературній мові (нейкая). Але мові найбільшого місто цієї частині регіону далеко не завжди властиві інші риси “Діаріуша”.

19. У дієслівих закінченнях третьої особи однини звук [т] твердий (проситъ, совершитъ, утвердитъ, укрѣпитъ, терпитъ, увѣритъ, приложитъ, точитъ). Очевидно що раніше ця риса була більш поширена. На нині на Західному Поліссі вона займає значно меншу територію за попередню рису, зустрічається здовж північної, західної та східної межі регіону. Також ця риса майже стикалається з подібним явищем в говірках Наддністрянщини.

АУМ т.2, к.240 дієвідміни дієслів 3-ї особи однини теперішнього часу

20. Ідентично виглядає поширення твердого приголосного в закінченнях третьої особи множини ІІ дієвідміни (свѣдчатъ, значатъ, обачатъ, гучатъ, вынищатъ, услышатъ,  драпежатъ, прегрѣшатъ). 

ДАБМ к.156 твердий і мяккий приголосний у закінченнях 3-ї особи множини дієсловів першої дієвідміни

21. Географія твердої вимови [т] в закінченнях 3-ї особи множини дієсловів першої дієвідміни (кинутъ, ижденутъ, будутъ, живутъ, хочутъ, порѣжутъ, могутъ, возмогутъ, возмутъ, текутъ, наричутъ) співпадає з попередньою і примикає до наддністрянського масиву, де вона є панівною рисою. Дивлячись на карту складається чітке враження, що волинські говірки разом із західнополіськими говірками долини Бугу та верхів’я Прип’яті розірвали колись однорідну територію поширення цих давніх, властивих також іншим слов’янським народам, рис і поступово витісняли їх. 

АУМ т.2, к.242 дієвідміни дієслів 3-ї особи множини теперішнього часу

22. Близьку півночно-східню орієнтацію має рефлекс е в ненаголошеному закритому складі (камень, каменя, камени, каменю, каменици, закаменѣлого, окаменелость, Каменца).

АУМ т.2, к.31 рефлекси е в ненаголошеному закритому складі камінь

23. В північній та східній частинах Західного Полісся поширений рефлекс давнього носового ен в ненаголошених складах в слові пам’ять (памети, паметаючи).

АУМ т.2, к.45 рефлекс-ен паметь

24. Цілком подібний рефлекс давнього носового ен в ненаголошених складах в слові дев’ять (деветдесятъ).

АУМ т2, к.46 рефлекс-ен ненаголошеного деветь

25. Автор “Діаріуша” часто використовує специфічну форму назвиного відмінку числівника (еденъ). Ця, також колись властива слов’янським мовам форма числівника, що зберіглася у південних та західних слов’ян, характерна для українських говірок Галиччини, Волині. На Західному Поліссі поширена в південній частині. Саме в такому звучанні вона побутує в південній частині Погориння. Оскільки досі весь набір рис був тут представлений, місцем народження Афанасія Филиповича могли б бути Степань або Чорторийськ.

 

АУМ т.2, к.225 називний відмінок числівника один

26. Самий час перейти до тих особливостей мови “Діаріуша” як поширені у іншій, західній частині регіону. На користь пошуків малої батьківщини берестейського ігумена свідчить нестягнена форма прикметників в називному відмінку  (Кіевское, Рожественское, Пречистое, святое, соборное, посполитое, великое, церковное, кафолическое, апостолское, пастырское, епископское, боярское).

АУМ т.2, к.217-називний-відмінок-однини-прикметників-середнього-роду

27. Інша, більш специфічна риса – інфінітив дієслів (отбѣгчи, стерегчи).

АУМ т.2, к.234, інфінітив дієслів стригти-пекти

28-29. Тексту “Діаріуша” властиві також інші особливості поширені в західній та південній частинах Західного Полісся. Тут зустрічається  така специфічна риса як звук [е] на місці давніх [і] та [ы], яка в тексті “Діаріуша” зустрічається переважно в запозичених словах (метрополитъ, метрополіи, метрополитанскимъ, Володимерского, сенодомъ, сенодалнои, по сенодѣ). Подібну з’яву спостерігаємо також у польській мові. В тому ж напрямку поширений рефлекс ненаголошеного е після передньоязикових (вязеню, везеня, догледѣти, выгледаю).

30. Майже на усій території Західного Полісся поширене закінчення -ові(и) в давальному відмінку однини іменників колишніх o основ (Петрови, Пацови, Царевичови, люциперови, шатанови, часови).

АУМ т.2, к.177 давальний відмінок однини іменників колишніх-o- основ

31. З огляду на давальний відмінок іменників колишніх jo основ (коневи, добродѣеви, пастыреви, непріателеви) попередньо описану територію можна розбити на західну і центральну зони.

АУМ т.2, к.178 давальний відмінок однини іменників колишніх -jo- основ

32. Приблизно таку ж локалізацію має закінчення -ем однини іменників колишніх jo основ (предъ конемъ). 

АУМ т.2, к.180-орудійний відмінок іменників колишніх-jo- основ

33. Не тільки дві попередні риси привертають увагу до центральної частини Західного Полісся. Тут зустрічаємо закінчення -е в називному відмінку іменників (тыи люде). 

Усі виявлені особливості тексту “Діаріуша” зустрічаються в говірках Західного Полісся, що свідчить на те, що він був написаний на грунті тогочасної живої народної мови, що не виключає натуральних запозичень з літературних мов, якими володів автор. За допомогою зіставлення фонетичних та граматичних рис мови щоденника вдалося звузити пошуки малої батьківщини Афанасія Филиповича до кількох місць: 1.Пинськ. Мові автора “Діаріуша” властиві риси, які частково характерні говірці цього міста, а також сусіднім говіркам Пинщини. Міщанська родина Филиповичів могла мати сільське коріння і в першому-другому поколінні зберігати особливості мови сусідніх з Пинськом говірок. 2.Чорторийськ. Мові цього давнього міста властива значна кількість особливостей, характерних мові “Діаріуша”. З другого боку в них відсутні інші виявлені риси. 3.Верхів’я Прип’яті. За малим вийнятком усі названі риси зустрічаються в говірках верхів’я Прип’яті, східної частини Ратнівщини. Головним містом цього регіону є Ратне (Ратень, Ратно). В час написання “Діаріуша” мові міста могли бути характерні риси, які згодом зберіглись у сусідніх говірках. В іншому випадку Филиповичі, знову ж таки, мали бути вихідцями з ратнівських селян.

Напевно, знавці історичної граматики та діалектології зможуть значно конкретизувати та поглибити наші знання про мову Афанасія Филиповича. Але вже зараз можна констатувати, що мала батьківщина берестейського святого знаходилась на стику діалектних масивів. Варто підкреслити, що говіркам Західного Полісся характерна строкатість, мозаїчність, яка свідчить про як про збереження ними багатьох архаїчних рис, ізольованість мікрорегіонів, міцні позиції традиційної культури, так і те, що регіон увесь час знаходився в центрі історичних процесів, був територією багатовікових мовних контактів, відкритою для інновацій. Реконструкція мовних процесів, обумовлених цими особливостями, є одним з найбільш інтригуючих наукових завдань. 

 

 

Залишити відповідь