Спадщина Афанасія Филиповича: “Обнаженеся мое для Церкви Христовы”

Одним з самих напружених, експресивних моментів боротьби Афанасія Филиповича за права православної церкви стало його публічне оголення. За це, як і за поширення скарг за образу Богородиці. Він був засуджений. Владичій писар Данилович виніс йому вирок силою якого Афанасій був позбавлений права священослужіння і ігуменства. “Декретований” та “деградований”, як пише про це сам підсудний в своєму щоденнику, берестейський настоятель був ув’язнений і в решті решт висланий під нагляд до Києва. 

Епізод з оголенням не потрапив до житійної іконографії святого. Мало цікавляться ним автори коротких життєписів Филиповича. Між тим сам він оцінював його як акт з точки зору публічної моралі неприйнятний, але виразно релігійний: “обнаженеся мое для Церкви Христовы, якъ бы шаленое”. Те, що в польській традиції прийнято називати христовим шаленцем в церковнослов’янській традиції називають блаженими, або за поширеним в Росії окресленням юродивим. Якщо видатний історик Микола Костомаров вважав, що Филипович тільки “удавав, наслідуючи Христа ради юродивого”, то Панько Куліш в книзі “Відпадіння Малоросії від Польщі” називає настоятеля берестейського Симеонівського монастира “юродивим ігуменом”, “одним з “юродивих Христа ради” ігуменів”. Мученицька смерть відтінила цю сторінку його життя, тому святого Афанасія не вшановують як Блаженного. 

За що був засуджений берестейський ігумен? Чи зіграв він роль юродивого, чи був юродивим?

Звичайний сейм був скликаний в Варшаві в 1645 році працював з 12 лютого до 29 березня. Під час його проведення неодноразово розглядались релігійні питання.  До прикладу, збори висловили обурення і недовіру папському легату. Також до короля звернулась дисидентів-протестантів. Її склад і вимоги були визначені на особливій нараді у поморського воєводи Герарда Денгофа, в якій брали участь представники пруських міст, посол пруського князя. До складу делегації увійшли сенатори Герард Денгоф, Єнджей Фірлей і Збігнєв Горайський і шляхтичі Ян Шліхтинг, Адам Рей, Ян Фірлей і Кшиштоф Потоцький. Протестанти поскаржились на нестерпний тиск з боку католицької церкви. Але Афанасій Филипович вирішив діяти в обхід прийнятого порядку, сам, без підтримки сенаторів чи вищого духовенства. Він втрутився в хід одної з сесій і роздав пророцтва Куп’ятицької Богородиці. Після чого ігумена арештували і тримали кілька тижнів в кам’яниці королівського швейцара Яна Желязовського по вулиці Довгій. Можливо, мова йде про луцького схоластика, варшавського каноніка Яна Желязовського, відновлений будинок якого знаходиться на вузиці Каноничій, неподалік королівського замку. Разом із ігуменом був ув’язений діакон Леонтій Бож. Робилося це з метою недопустити його вдруге на сейм.Plik:Kanonia (nr 20-22, tablica).JPG

Але настоятелю вдалося втікти. Згідно з традицією сталося це 4 квітня в день, коли за новим стилем святкувалося Благовіщення. Майже голий він вибіг на вулицю. Тут він викалявся в “болото”. І почав з криками бігати по вулицях, биючі себе палицею. Він біг в напрямку ринку де мав наміг бігати в натовпі та забігати до костелів. На той час слуги владики, челядь, помітили втечу і побігли вслід за ігуменом. Наздогнали Афанасія Филиповича поблизу неподалік від королівського палацу, поблизу Краківської брами. Тут його оточили і повалили. Кал в цьому місці, за словами берестейського настоятеля, доходив до коліна. Натовп тримав втікача поки за ним не приїхав, висланий із двору віз і не завіз назад до імпровізованої в’язниці. Наслідки відомі. Відбувся церковний суд, після чого Афанасія позбавили сану і надовго залишили під наглядом. Оголення Афанасія мало виразний релігійний характер. Бігаючі по вулицях настоятель перевтілився в ангела Апокаліпсису, який мав привернути увагу до Божої кари гаслом “Біда проклятим та невірним!” Його заклик був скерований до освічених і обізнаних в справах віри сучасників, до яких він звертався на латині: “Vae maledictis et infidelibus!” Головним адресатом був король Річі Посполитої. Глибоко хвора людина не змогла б себе настільки контролювати. 

По-друге, Афанасій не був цілком голим. На ньому був каптур (куколь) і схимницький параман, що мало підкреслювати його духовний статус. 

куколь

Палиця або костур, як він названий в “Діаріуші”, якою бив себе настоятель, був звичайним атрибутом як міщан так і духовних осіб. Фізичні покути були одним з поширеним видів релігійної аскези. Бичівники-покутники, або як їх за латинською традицією називали фалгелянти були характерним явищем пізньосередньовічної Європи, учасниками святкових, в тому числі передвеликодних, процесій. 

Публічно оголитися Афанасій наважився під впливом жінки, яку він зустрів поблизу костелу Благовщення Найсвятішої Діви Марії в Новому місті. Монах читав так звану Ісусову молитву (“мыслячи въ собѣ презъ имя Іисусъ Христово, въ сердцу моемъ нарисованое“) коли побачив як з боку костела біжить гола “невіста”. Дослідники ломають голову над тим ким вона могла бути. Невістами в той час називали жінок загалом. В той же час невістами Христовими прийнято звати чорниць. Тому Каленик Шульжик стверджуює, що це була монахиня. Жінка кричала: “Я пропала! Забрали в мене подушку і ковдру!” Афанасій Филипович подав жінці золотого і залився сльозами. До події він поставився як до знаку Божого. В образі жінки він побачив православну церкву оголену релігійними злодіями, уніатами, такими як полеміст Касіян Сакович. Така крадіжка з ложа мудрості виглядала, на його думку, безумством. Певно, свій вплив мало й те, що сталося це в особливий час Великого посту, напередодні свята Благовіщення, поблизу храму Божого, костелу Благовіщення . Потрапивши до в’язниці, не маючі іншого способу донести свої думки до короля, настоятель вирішив захищати Церкву від наруги сам. На такі жертви, роздягнувшись і забруднивши себе, берестейський ігумен пішов для того, щоб “Церковъ, облюбеница Христова, одѣта и очищена была“.Файл:Kościół Nawiedzenia Najświętszej Marii Panny w Warszawie 2017.jpg

Найважливішою є мотивація Филиповича. Сам він протиставляє позірному шаленству своє ревниве ставлення до Віри: “ревностю Дому Божого запалившися и собою взгордивши, не будучи шаленымъ и овшемъ маючи имя Іисусъ Христово, на сердцу моемъ выритое, толко для самого упаметаняся старшихъ отцевъ моихъ“. У щирості намірів отця Афанасія сумніватись не доводиться. Оголився він цілком свідомо. 

Вирушаючі на вулиці Варшави Афанасій Филипович не мав наміру загинути сам, або завдати непоправної шкоди іншим людям. Його демонстрація була символічною. Його шаленство було уявним “шаленымъ якъ бы учинившися”. Після того, як його зловили, він впав “якъ бы умерлымъ удаючися”. А це цілком відповідає церковній традиції, згідно з якою стан Блаженного не вроджений, а є результатом свідомого вибору. Отже це свідоме контрольоване “шаленство”. Популярність образу “шаленця” пов’язують з образом Христа, життя якого порушувало тогочасні норми моралі, що й стало причиною, яка підштовхнула духовенство звернутись до суду римського римського намісника. Надзвичайним для того часу було не сама поява Христового шаленця, а те, що давно в його ролі не виступало вище духовенство, ігумени. Такі скрайні випадки свідчили про поглиблення релігійного конфлікту. В ньому вожна вбачати також провістки релігійної війни, жертвою якої став мученик Афанасій Берестейський. 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *