Там, де зарита пуповина міністра спорту

Найбільш резонансною подією минулого тижня стало призначення Президентом Білорусі співробітника Служби охорони президента Сергія Ковальчука новим міністром спорту. Новий керівник у спортивного відомства з’явився 5 березня 2018 року. На таке кадрове рішення безперечно вплинули результати недавньої зимової олімпіади, де національна команда завоювала три медалі. Зимовим видам спорту в країні останні десятиліття приділяли багато уваги, тому такий результат не можна вважати задовільним. На минулих іграх білоруська збірна здобула шість медалів.  

Що відомо про нового міністра? Ковальчук родом з села Журавок Янівського району. Закінчив Одеське вище артилерійське командне училище і Військову академію. У 1989-2004 служив у Служив в Генеральному штабі Збройних сил країни, був заступником начальника штабу ракетних військ і артилерії, а після – в Службі безпеки президента.

Батьки Ковальчука зараз живуть в селі Глинна. Ніні Степанівні – 72 роки, Михайлу Івановичу – 76. Мама працювала вчителькою білоруської та російської мов в місцевій школі, батько – кіномеханіком. Батько родом з Журавок, там живе і тепер його рідний брат Костянтин. Потім сім’я побудувала будинок в Глинній, де і живуть досі.

«Плачу, розчулилася вся, не очікували ми такого», – відразу сказала журналістам пані Ніна, – «Добра новина, але несподівана. Буду ще плакати».Фото: Министерство спорта и туризма

«Наше село віддалене таке, до районного центру більше 30 км, поруч Дніпро-Бузький канал, ліс багатий і красивий. Син все це любив – за грибами бігати, в річці купатися … І мріяв з дитинства стати військовим. Закінчив школу в Янові з золотою медаллю, два роки жив там в гуртожитку. Ми бачили, що він дуже здібний, сам вирішив поїхати на навчання, так і поїхав, – розповідає вона. – розповіла пані Ніна Степанівна.

Пам’ятаю, вийшов він на автобус. Ми хотіли проводити його, він говорить: «Мама, не треба» Тільки вийшли, сонечко світило, і тут відразу дощ посипав. Ми ще думали, що це за знак».

«Відразу про нього в студентській газеті замітка вийшла, що такий талановитий хлопець з глибинки, він мені вирізку надсилав. Був дуже сильним в математиці », – згадує мати.

Потім Сергій закінчив артилерійське училище в Одесі і постало питання, куди розподілятися.

«Міг їхати до Чехословаччини, Німеччини. А йому викладачі порадили: поки ти один і неодружений, їдь у віддалені місця. І він вибрав Хабаровський край. Там перед цим служив мій племінник з Берези. Та й мій брат жив, залишився за розподілом після Лісового інституту. Сергій вирішив: поїду туди, а його – аж на Чукотку! Я тут мало не збожеволіла. Він там три роки відслужив».

З Чукотки Сергій Ковальчук привіз собі дружину. Вона за національністю українка, її батьки виїхали на північ на заробітки. Потім служив в 38-ї десантно-штурмової бригади в Бересті. «Його хлопці з навчання тоді з Німеччини приганяли машини. А ми нарікали: «Сергію добре вчився і не поїхав до Німеччини». Втім, в Чукотці йому непогано було », – згадує мати.

У Сергія Ковальчука є ще два брати і сестра. Всі вони живуть в Береcті. «Дочка закінчила в Києві технологічний інститут, зараз працює в якійсь м’ясної фірмі. Другий син – Ігор. Він також закінчив школу із золотою медаллю, відучився в Новосибірську військово-політичному училищі, але не захотів бути військовим. І третій син Саша теж закінчив школу з медаллю, правда, срібним. Працює головним бухгалтером », – розповідає пані Ніна.

Під час служби в Бересті Сергій Ковальчук вступив до Військової академії в Мінську. «Знімав квартиру, навчався. І все сам, сам … Ми люди прості, у нас немає нікого в рідні, хто б міг допомогти! » Після закінчення навчання Сергій залишився працювати в Міністерстві оборони. А в 2004 році перейшов в Службу безпеки президента.

«Він же все вміє! І по господарству, і косити. Корову тримали, тому що треба ж було чотирьох дітей ростити. І свині, і птахи був. І картоплю копати приїжджає. У позаминулому році був з Ярославом, то комбайн наймали, щоб копати. Прийшли додому всі запилені, так як самі на комбайні стояли й каміння викидали».

«Приїжджає, звичайно, на батьківщину Він любить тут бувати. У сусіда човен бере так катається або на риболовлю їздить. Вони за цим краєм сумують в Мінську. У нас місцевість глуха, але автобус чотири рази на день ходить. Непогано! Щоб так жити », – емоційно каже пані Ковальчук.

 

За матеріалом Нашої Ніви

1 thought on “Там, де зарита пуповина міністра спорту”

  1. Paulina сказав:

    Цікаво! Маю скан архівного документа про разбій і крадіжку з церкви і дома священника села Глинна в 1660 році 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 thought on “Там, де зарита пуповина міністра спорту”

  1. Paulina сказав:

    Цікаво! Маю скан архівного документа про разбій і крадіжку з церкви і дома священника села Глинна в 1660 році 🙂

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *