Таємниці садиби Косачів

25 лютого 2019 року виповнилося 148 років з дня народження Лесі Українки. З цієї нагоди в Мережі опубліковано цікаві факти про музей поетеси в Колодяжному.

***

Музей в Колодяжному збудували одразу по Другій світовій. На ту пору великий батьківський дім уже був зруйнованим, бо в 43-му його розібрали німці, а дерево ешелонами вивезли на бліндажі. У двох інших будинках, сірому та білому, жили звичайні селяни.

Музей у Колодяжному відкрили у 1949 році

Так виглядав великий батьківський будинок у Колодяжному

***

Білий будиночок єдиний стоїть на фундаменті, закладеному ще у 1890-му. Востаннє тут був більш-менш серйозний ремонт, коли косачівські хороми рихтувалися показати президенту Кучмі.

Таким бачила білий будиночок Леся Українка

Сірий будиночок – ідентичний тому, яким він був за Косачів

***

Леся Українка вперше побачила Колодяжне 11-річною. У центрі садиби був одноповерховий будинок з кухнею, їдальнею, кабінетом для батька, спальнями та кімнати для наймитів. Тут народилося троє із дітей Олени Пчілки та Петра Косача.

У дверях сірого будиночка господар Петро Косач із Лесею Українкою (справа), Миколою та Ізидорою (зліва) у 1899 році

Зліва направо: Ізидора Косач, Олена Пчілка, Петро Косач, Микола Косач, Леся Українка та гості на порозі сірого будиночка у 1904 році

***

Білий будиночок Петро Косач поставив для Лесі. Їй тоді було 19. Хтось звав його флігелем, вона – ермітажем. Вибілені стіни. Блакитні вікна. Веранда із солярієм нагорі.

Двері та вікна Косачі фарбували у сіре. Традицію зберегли дотепер

Екскурсовод Любов Мержвинська у сірому будиночку за столом, який належав родині Лесі Українки

***

Останній власник маєтку Микола Косач після Першої світової продав білий будиночок сільській родині, колишньому наймиту Саві Силюку. Він достояв до 49-го без веранди, бо та від постійної сирості прогнила. Як відкривали музей, хату розібрали, дерево «пересипали» і з кращого поставили нове приміщення на старому фундаменті.

Ізидора та Юрій Косачі в Колодяжному, 1912 рік

Лесин ермітаж уже потроху сиплеться. Будинок потребує ремонту

***

Поруч із оселею Петро Косач заклав сад. Дожила дотепер тільки груша. Височезна, порепана. Бачила дві війни. Косачі нарекли її Ізидориною (Ізидора – одна із сестер Лесі Українки), такою і зосталася.

Знаменита Ізидорина груша

Біля музею досі росте кизил, саджанці якого колись привезла в село Леся Українка

***

Біля сусіднього з музеєм обійстя у Колодяжному недавно знайшли ще косачівські водопровідні труби. Очевидно, їх прикладали для осушення території, бо маєток Косач збудував у болотистому місці. Його досі топить.

Біля сусідньої з музеєм оселі нещодавно викопали ще косачівські труби, які, очевидно, прокладали для осушення території, бо маєток і тоді, і нині постійно підтоплювало

***

За парканом музею – звичайна колодяжненська хата. Саме вона збудована з дерева іншого приміщення на території обійстя Косачів – сірого будиночка. Його Петро Косач поставив у 1896-му. Там жив дід колишнього голови Волинської Облдержадміністрації Бориса Клімчука – Архип Федчук.

Так частували селян на господарському дворі Косачів

Хата Архипа Федчука, яку той склав із дерева одного з будинків Косачів, і нині стоїть поруч із музеєм

***

Архип Федчук опікувався похоронами молодшого з Косачів Миколи, який доживав у селі й помер в 1937-му. Напочатку 2000-х внук Архипа Федчука двічі голова Волинської облдержадміністрації, у минулому Надзвичайний і Поважний посол України в Азербайджані Борис Клімчук поставив на колодяжненському цвинтарі добротні пам’ятники: Миколі Косачу, своєму дідові й бабі.

Олена Пчілка з дітьми в Колодяжному, 1891 рік

Могила Миколи Косача, наймолодшого брата Лесі Українки, в Колодяжному

Коли у 50-х у селі облаштовували музей, то Архипові дали ніч на те, щоб забрати хату або забратися з неї. Він розібрав сірий будиночок і поставив собі з дерева, що лишилося, поруч інший. А приблизно на тому ж місці, де стояв один із будинків Косачів, спорудили ідентичний.

***

Із речей, якими користувалися Косачі,  в музеї – рояль французької фірми «Плеєль». В 50-х роках його привезли з київської квартири родини. Таких інструментів в Україні було тільки три.

Фабрика, де виробляли ці роялі, колись запрошувала Шопена грати на кожному з них. Він грав, а потім вказував на недоліки. Тому, можливо, тих клавіш торкалися не тільки руки Лесі Українки, її гостей, а й Шопена. Нині зрідка на ньому дозволяють грати під час музейних мистецьких імпрез…

***

За матеріалом Перший

 

 

  • 12
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *