Тепле добірне слово

Віктор Місіюк, Культура
03/06/2019, Leave a comment

Остап Лапський відомий як майстер слова, який плекав його культуру і у своїх віршованих ескізах демонстрував як виглядає творчий процес з середини, які інструменти тримає в майстерні поет. Уродженець Поліського воєводства звертався і інших увагу звертав до мовної спадщини своєї малої батьківщини. Бо не лише він говорив мовою Кобринщини, а рідна сторона промовляла його вустами. Низка таких прикладів міститься в поетичній збірці “Себе розшукую”: 

Дивлюсь оце у дзеркало
І ніде правди діти,
я не тільки з голосу,
але і з пики: /з/ надр Полісся /с/твір?! 
(Це Зосі, с.166)

Остап Лапський

Лапський змушує читача знайомитися з мовою Кобринщини, шанувати її за його посередництвом. Добре розуміючи, що для більшості українців така форма множини особового займенник другої особи (віте) незнайома, бо властива суто західнополіським говіркам, він вплітає її у свої надсучасні віршовані твори. Отже і Леся Українка, і Остап Лапський славили західнополіське “віте”, яке вважається паралельно з “ви” і вважається більш ввічливою формою:


Звідси й сила, пак мораль:
Чи зможете, як я,
в ім’я свого майбутнього
себе порятувати: Віте!
(Заувага збоку, с.153)

 

Ясно-зеленим кольором позначена західна частина Західного Полісся на якій поширена форма множини особового займенник другої особи (вите, вита, вете, віете, віте).

В частині берестейських говірок зберігається о в закритих складах. Навіть у літературній мові в деяких іменниках уживається суфікс -овк(а)(головка (капусти), духовка), при тому, що загалом в іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а)(долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка, шихтівка), так як в околиці Кобриня. Нестор української поезії, як називали Лапського, написав на цю тему славетний коментар:

Кіт в духівці

Берестейцям: ця моя
невибаглива, слава Богові,
довга життєва байка!
З криничної
пам’яті вимотана

В духівку непомітно
зночі Кіт заліз:
погітися забаг
серед суворої зими!

До речі, і в Гуцьках, в селі мого народження, і в Риковичах, куди ми сім’єю в 1933 році за приходу до влади Гітлера разом з хатою переїхали, і кругом нас на Кобринщині, тоді на Берестейщині, казали тільки духівка, а не духовка, тільки дріж, а не дрож тощо. … Ще казали: в духівци, ци, а не в духівці, але надмірне икання не псувало гарної української, поліської говірки. Шкода нашого мовлення, гомоніння, потоптаного жорстокою історією!
(Кіт в духівці, 134-136) 

Надмірне “икання” на прикладі закінчення іменників першої відміни. В літературній мові флексію -и мають іменники твердої групи, в кобринський говірці, як видно, [ц] тверде. Повертаючись, до ікавізму, то якою б не була історія вона не в стані змінити фактів: в кобринській говірці він кришталевий, “аж дзвенить”:

Я аж здринувсь, 
подумавши уранці
на горідчику в селі

Горідчик, це тепле: кобринське з прозорим іканням слово! (Я аж здригнувсь, с.105)

Про міцні зв’язки кобринської говірки з південно-західними та південними говірками свідчить й завуження [о] після [й]. Ця риса характерна для говорів південно-західного наріччя, для бойківських, гуцульських, наддністрянських, подільських говірок і не тільки. 

Навпакість

Борюкаючись: з долею?!

За Їлку Сангелів
вечірнє сонечко:
спускалося спроквола?!

Їлка, а не Йолка: у кобринській говірці на Берестейщині був не Йосип, а Їсип, було не яйце, а їце, не дрож, а дріж, не духовка, а духівка, не страховка, а страхівка: скільки доброї, добірної України?! (Навпакість, с.67)

Од кожного такого слова віє родинним теплом і мудрістю століть. До цих діамантів належить ставитися відповідно. Варто докласти зусиль і вони зассяють світлом людського духа. Правда, Майстре?

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *