Типологічні сходження поезій Д.Фальківського та М.Гумільова

Віктор Місіюк, Культура
03/11/2021, Leave a comment

В останні роки з’являються нові дослідження творчості Дмитра Фальківського. Які дозволяють зрозуміти його більш об’єктивно, глибше, поза спрощеними кліше. Серед них варто згадати публікацію 2011 року “Основні мотиви творчості Дмитра Фальківського” Вікторії Дмитренко. В 2020 році була опублікована праця О.Крижановської “Прими мой братский поцелуй” (Типологічні сходження поезій Д. Фальківського та М. Гумільова)”. Пропонуємо познайомитись з цим цікавим дослідженням.

Творчість митців літературної групи «Ланка»-МАРС привертає увагу сучасного літературознавства. Художній досвід Є. Плужника, В. Підмогильного, Т. Осьмачки, Б. Антоненко-Давидовича, Г. Косинки розглянуто в багатьох наукових розвідках. Незважаючи на те, що поезії «ланчанина» Д. Фальківського є однією з яскравих сторінок історії української літератури, його творчість все ще залишається поза увагою науковців. Загальну характеристику творчості митця представлено у дослідженнях Ю. Коваліва та В. Дмитренко. Водночас сьогодні існує нагальна потреба у детальному вивченні художньої спадщини Д. Фальківського, у дослідженні типологічних сходжень і генетичних зв’язків його поезій зі світовою літературою та із творчістю окремих митців. На нашу думку, на увагу заслуговує вивчення типологічних сходжень поезій Д. Фальківського та М. Гумільова, яке дозволить побачити спільність і своєрідність художніх пошуків митців. Все це зумовлює актуальність нашої статті, мета якої полягає у вивченні типологічних сходжень творів поетів.

Долі та схожий життєвий досвід Д. Фальківського та М. Гумільова сприяли появі таких поезій, що демонструють типологічну близькість авторів. Значна частина їхнього життя припала на перші роки XX ст. Поети були учасниками Першої світової (М. Гумільов) і Громадянської (Д. Фальківський) війн, революційних подій, були свідками численних людських страждань, на собі відчули жахи руйнації старого світу. Багато творів українського поета відтворюють його досвід участі у чекістських розправах 1920–1923 рр. у лавах Надзвичайної Комісії Білорусі (поезії з циклу «Минуле», збірки «На пожарищі»). Д. Фальківський ніколи не приховував цих сторінок життя, хоча «уникав у розповідях спинятися над цим докладно» [1, с. 211]. Ліричний герой цих поезій, на думку В. Дмитренко, – «роздвоєна, самотня особистість, змушена вибирати між моральними цінностями, які є важливим складником особистісного “Я”, та реаліями навколишнього життя. Неможливість віднайти гармонійні стосунки із суспільством призводить до розщеплення психіки. Через спогади ліричний герой відтворює критичні ситуації свого життя, його пам’ять відтворює жахливі картини минулого <…> Особливою драматичністю наповнені твори Д. Фальківського, у яких постає протиборство життя та смерті, найчастіше пов’язане з подіями громадянської війни, у яких він брав участь у лавах НКБ» [2]. М. Гумільов займав протилежну до Д. Фальківського ідеологічну позицію. У серпні 1921 р. (саме тоді український поет служив у ЧК) його було розстріляно за участь у контрреволюційній змові. Сам поет, немов відчуваючи власну долю, неодноразово писав про передчасну смерть (поезії «Смерть», «Вибір», «Я і Ви», «Мої читачі»), а в одному з останніх творів «Заблукалий трамвай» створює образ ката, який забере його життя:
В красной рубашке, с лицом, как вымя,
Голову срезал палач и мне,
Она лежала вместе с другими
Здесь, в ящике скользком, на самом дне [3, с. 298].
У творах Д. Фальківського представлено сповідь ліричного героя-чекіста, котрого бентежить каяття перед тими, кого він стратив. Поет відтворював драматичні миті, які не дозволяли йому забути минуле. Він «ставив себе на місце жертви, яка “подумать тільки – душу має!”, пробував глянути на світ її очима, – зазначає Ю. Ковалів. – Його совість не знає спокою від тіней колись ним же розстріляних людей <…> “І в мене ж кров – не як у риби”, – вигукнув Д. Фальківський, але підлеглий дисциплінарного статуту, він, як і ліричний герой, не міг не виконати жорстокого наказу» [4, с. 23]. Каяттям ліричного героя перед своїми жертвами наповнені поезії з циклу «Минуле». У творі «А він стояв тоді понуро» автор зображує чоловіка, котрий перед смертю просить у чекіста докурити. Це людина, яка достойно, з покірністю та байдужістю приймає власну смерть:
А він стояв тоді понуро;
І руки зв’язані іззаду…
І тільки місяць коло муру
Скликав сестер своїх на раду.
В очах байдужість і покора…
І тихо: – Дайте докурити.
– А ще за мить – лицем у гору [5, с. 50].
Тут доречно привести спогади про те, як повівся М. Гумільов перед стратою. «Смерть поет прийняв гідно, – пише В. Полушин. – Працівник ЧК Дзержібашев (який сам був розстріляний у 1924 р.) відкрито захоплювався мужністю поета на допитах. Таємний інформатор ЧК поет Сергій Бобров розповів Г. Іванову: “Знаєте, шикарно помер. Я чув з перших вуст. Посміхався, докурив цигарку <…> Навіть на хлопців з особливого відділу справив враження <…> Мало хто так помирає» [6]. Тобто ситуацію, яку відтворює Д. Фальківський, можна змоделювати як таку, що передає й почуття тих чекістів, які стратили М. Гумільова:
Тряслися руки…
А за стіною степ широкий.
Пустіть.
Та я ж чекіст…
Ах, муки!.. [5, с. 50]
Б. Антоненко-Давидович у передмові до виданої у Братиславі книги Д. Фальківського «Ранені дні» точно відтворює почуття автора-чекіста під час виконання вироку: «Мусиш убивати невідому тобі людину, провини якої ти сам і не знаєш, але тобі сказано, що то ворог, – і ти мусиш вірити і вбити… Але ворог, тепер уже безборонний, приречений на страту, – теж людина. Він, як і чекіст <…> має те, що притаманно людині, має душу, яка зараз, після короткого вдару пострілу, покине безвільне мертве тіло» [1, с. 211]. Поезії Д. Фальківського «В степу коса збиває роси» та «Війна» М. Гумільова виявляють типологічну близькість. Образ женця пов’язаний із метафоричною репрезентацією не тільки війни, але й узагалі насильства. Поезію М. Гумільова «Війна» присвячено подіям Першої світової війни, у якій поет брав добровільну участь. Цикл поезій про війну є своєрідним втіленням ідеалів поета.


Саме за жорстких і страшних умов війни повною мірою змогла проявитися його сила духу. «Війна, – пише Ю. Зобнін, – була в очах Гумільова своєрідним очисним вогнем <…> витягає справжню, первісно-невинну людську душу, з якої він увійде в “оновлений світ”. На думку Гумільова, під кулями <…> людина знаходить всю велич і радість свого існування, відчуває справжню цінність простих людських почуттів: кохання, ненависті, дружби, скорботи» [7]. Під час війни М. Гумільов двічі був нагороджений Георгіївським хрестом і Орденом Святого Станіслава. Військові події стали основою для багатьох його поезій, які викликають протилежну оцінку дослідників. Одні бачать у них творчість наївного «співака війни». «Звичайно, в роки Першої світової війни, – пише А. Давидсон, – все ж були люди, які бачили події більш тверезо і мудро, ніж Гумільов <…> Нагадаю слова, сказані мені про нього Анною Андріївною Ахматовою: “Який він політик? Наївна була людина”. До того ж – а можливо, в цьому і криється головне пояснення – він з дитинства звик бачити в собі воїна» [8, с. 195]. Інші дослідники звертають увагу на те, що Перша світова війна для поета уособлює християнські цінності, що є важливою складовою частиною авторського світогляду. Сучасник М. Гумільова Г. Чулков підкреслював: «Нелицемірно сприймають війну як таку, війну як “лицарське і благородне” діло, а не як необхідне, але завжди жахливе зло, лише люди такого душевного ладу, який зовсім не співзвучний новому життю, новій культурі, новій релігійній свідомості. Гумільов один з них. Він навіть не підозрює можливість рефлексії в справі війни <…> Тут щирість, твердість, безпосередність, яким позаздрить, мабуть, і самий переконаний з німецьких воїнів <…> Поезій, присвячених війні, небагато в книгах поета, але до всього в цьому світі він підходить, як воїн, якого на час відпустили з табору, щоб він відпочив» [9, с. 451–452]. У поезії «Війна» поет, поєднуючи побутовий і релігійно-філософський плани, зображує трагічні події війни як звичну працю. Воїни – це женці, «подвиг сеющие и славу жнущие» на полях битв, де гавкає собака-кулемет і дзижчать бджоли-шрапнелі. Похідне життя поет порівнює із життям мирного села «в самый благостный из вечеров». Війна, смерть, трагедії з’єднуються з розумінням обов’язку перед людьми, із почуттям святої, угодної Богові справи. За плечима християнського війська – «серафимы ясны и крылаты», які уособлюють праведність їхньої справи. Сенс життя ліричного героя й авторську світоглядну позицію представлено у фіналі твору. Ці рядки, позбавлені тогочасного ура-патріотичного пафосу, є також проявом християнських переконань М. Гумільова:
Но тому, О Господи, и силы
И победы царской час даруй,
Кто поверженному скажет: «Милый,
Вот, прими мой братский поцелуй!» [3, с. 172]
У поезії Д. Фальківського «В степу коса збиває роси» ліричний герой порівнює свою справу з роботою женців. На початку твору поет зображує «дівчат із серпами», що «у смерть іграють з колосками» [5, с. 43].

Ліричний герой, дивлячись на колос, питає: «Чи думав він, що буде мертвий?». Колосся хліба складається у снопи, які автор називає «безкровними жертвами» [5, с. 43]. Герой співчуває невинним волошкам, яких жниці не мають часу обминати, він немов заздрить дівчатам, котрі не відчувають болю свого колосся: Добро дівчатам із серпами: Їх жертви плакати не вміють…[5, с. 43]. Автор, звертаючись до паралелізму, відтворює почуття ліричного героя, який, немов жнець, мусить косити «в ім’я майбутнього врожаю». Він із жахом розуміє, що:
Жертви душу –
Подумать тільки – душу мають…[5, с. 43].
Волошки у творі уособлюють випадкові жертви, котрі потрапляють під серпи, так само, як і під час кривавих революційних розправ гинуть невинні люди, потрапляючи під кривавий терор:
І стане гірко-гірко в серці:
А може, й тут волошки сині?
Та чи ж побачиш в буйнім герці,
Де винуваті, де невинні? [5, с. 43]
Поет підкреслює, що простота смертельного вироку робить страту буденною, знецінює життя.
А так – усе до болю просто…
Рука пером сім раз чирикне,
І вийде слово просте: «Розстріл».
(Папір німий… мовчить… не крикне).
А потім прийде сіра північ,
І в камері задзвонить тиша…
А там… «Ноган» розбудить півнів…
Земля в крові… І «він» – не дише [5, с.43].

Отже, творчість А. Фальківського та М. Гумільова виявляє типологічне сходження у створенні образа ката-чекіста й у зображенні женців, які демонструють особливості авторського світогляду. У поезії «Заблукалий трамвай» М. Гумільов, немов передбачаючи власну трагічну долю, створює образ ката, що забере у нього життя. У творі російського поета «Війна» воїни-жнивці, вбиваючи, виконують свою буденну роботу так само, як і ліричний герой-чекіст поезій Д. Фальківського. У цьому тексті велике значення має релігійно-філософський план, який сприяє ствердженню авторський ідеї гуманізму. Підтвердженням цієї думки є фінал поезії, у якому М. Гумільов закликає воїнів до милосердя та допомоги переможеним, закликає їх бути братами своїм ворогам. Ця думка є провідною й у творах Д. Фальківського зі циклу «Минуле», у яких на перший план виходить каяття ліричного героя-чекіста. Почуття провини перед його жертвами зумовлюється авторським гуманізмом, безмежною любов’ю до людини, через яку він за вимушених обставин переступає, зраджуючи власну душу. Отже, результати нашої роботи – це тільки перше наближення до вивчення типологічних сходжень творів поетів. Перспективним вважаємо компаративне дослідження інших поезій Д. Фальківського та М. Гумільова.

ЛІТЕРАТУРА
1. Войноровський Б. Подумать тільки – душу має! Фальківський Д. Ранені дні. Братислава : Словацьке педагогічне товариство; Пряшів : Відділ української літератури, 1969. С. 210–220.
2. Дмитренко В. Основні мотиви творчості Дмитра Фальківського. URL: https: dspace.pdaa.edu.ua › bitstream. (дата звернення 21.10.2020)
3. Гумилёв Н. Сочинения : в 3 т. Т. 1. Москва : Художественная литература, 1991. 590 с. 4. Ковалів Ю. «На перехрещених скрижалях». Фальківський Д. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1989. С. 5 – 26.
5. Фальківський Д. Поезії. Київ : Радянський письменник, 1989. 175 с.
6. Полушин В. Смерть принял достойно. URL: https://gumilev.ru/biography/24/ (дата звернення 21.10.2020).
7. Зобнин Ю. Стихи Гумилева, посвященные мировой войне 1914–1918 годов (военный цикл). URL: https://gumilev.ru/about/100 (дата звернення 21.10.2020).
8. Давидсон А. Муза странствий Николая Гумилёва. Москва : Наука, 1992. 319 с.
9. Чулков Г. Поэт-воин. Н.С. Гумилёв: pro et contra. Санкт-Петербург : РХГИ, 1995. С. 451–454.

Залишити відповідь