Угода 13 грудня 1703 року

ПроСВІТ, Культура
07/12/2020, 1 Comment

Як сталося, що територія Великого князівства литовського стала ареною Північної війни? З одного боку під час війни мало рідко питають дозволу. З іншого, все виглядає інакше, коли ініціатором інтервенції виступає сама воююча держава. Виявляється, що складні питання пов’язаних з Людвиком Потієм, таких як отримання найвищих державних посад, друкування “підлих” грошей, легенди про відвідування маєтку Потіїв Петром Першим, будівництво нового палацу на в Ружанці, поява інтимних портретів царя і великого гетмана пов’язані з рішенням, яке дозволило російським військам зі статусом союзних військ перейти кордон Річі Посполитої.

Людвик Потій

В регіональній історії є чимало різні явищ які є наслідками однієї події. Пакт 1703 року порівняно мало відома подія, на яку звертали увагу такі дослідники історії XVIII століття Юзеф Шуйський, Юліан Бачинський, Август Соколовський, Леонард Ходько. З січня 1703 року Август Міцний активно звертався за допомогою до Петра Першого в обмін за яку був готовий зректися на користь Росії Могилева. Осінню того ж року цар вислав до короля зі спеціальною місією давнього шведського підданого, ініціатора інфлянтської війни, генерал-майора російської армії Йохана Паткуля. 24 жовтня 1703 року король і посланець домовились про підтримку Петром Першим курфюрста на виборах на королівський трон, висилку на допомогу Річі Посполитій 12 тисяч війська російських військ, виділення фінансової допомоги у вигляді 300 тисяч рублів. Для втілення договору в життя король мав заручитись підтримкою сенаторів. Але коронна шляхта, варшавська рада сенаторів, яку поверхово ознайомили з умовами угоди, навіть на представлений беззубий ерзац угоди годитись не хотіла. Король не покидав надії переконати коронне військо, 13 листопада 1703 року він залишив столицю і поїхав до Яворова на скликане ним на 15-е листопада засідання ради сенату, яке закінчилося безрезультатно.

Йохан Паткуль

Для придворних конфлікт короля з сенаторами був поганим знаком. В таких умовах 13 грудня 1703 року в Варшаві Йохан Паткуль Михайла Вишневецького і Людвика Потія “на підставі природного права і права народів” заключили міжнародну угоду. Суб’єктом виступала Річ Посполита Великого князівства литовського! Договір мав п’ять пунктів. І, найважливіше, Петро Перший отримав право введення в країну довільної кількості військ. Цар брав під патронат не тільки Велике князівство, але й персонально кожного з учасників договору. Цар брався безвозмездно виділити 60 тисяч рублів. Росія зобов’язувалась трактувати Сопіг як ворогів. Приграничні землі, судячі з усього Інфлянти, мали перейти царю. Після закінчення війни цар зобов’язувався гарантувати цілісність Литви.

Більшість дослідників критикує підписантів за те, що вони розривали унію між Короною і Литвою. Хоча джерела стверджують, що угода підписувалась “без порушення правового зв’язку Князівства литовського і Польського королівства”. Як би не було, а заключена вона була без участі монарха, магнати виступили представниками усього князівства, взяли на себе відповідальність за усю державу. Кожен з учасників договору (Вишневецький і Потій) отримав 40 тисяч рублів. Ратифікувати договір вислали до Петра Людвика Потія.

З одного боку Вишневецький і Потій виглядають як роялісти, які хоча й без участі короля, діяли в дусі королівської політики, націленої на військовий союз з Росією. З іншого боку їх можна було засуджувати за безпринципність, користолюбність і державну зраду. Очевидно обидва політика жили не в тій системі координат, яка бачиться сучасникам. Взявши до уваги, серед іншого, угоду 1703 року можна пояснити цілу низку події: берестейський маніфест сандомирської конфедерації, штурм Жаберської фортеці, чи будівництво Михайлом Вишневецьким палацу в Карлині і інші. Не кажучи про те, що вона добре характеризує тогочасних республіканців як політиків, свідчить про те, що вони не ототожнювали свої інтереси з інтересами коронної шляхти.

1 thought on “Угода 13 грудня 1703 року”

Залишити відповідь