Фрагмент зі спогадів маркиза де Сальво

Віктор Місіюк, Культура
30/11/2020, Leave a comment

У кожної доби  свої герої. Для покоління аристократів початку ХІХ століття, велетнів романтизму такою була “вдова” британського посла в Стамбулі, надзвичайного дипломата в Вюртемберзі Джона Спенсера Сміта (1769 – 1845), донька барона Герберта Раткіла Констанція Катерина (1785-1829), більше відома як місіс Спенсер Сміт. Її буремним життям, пригодами, боротьбою з Наполеоном захоплювались Олександр Пушкин і славетний Джорд Гордон Байрон. Байрон, який називав місс Спенсер “дуже гарною, дуже вихованою і дуже ексцентричною”, присвятив їй кілька поем.

Констанція Катерина Сміт

Коли французькі війська вступили на Апеніни юна дружина британського дипломата Сміт перебувала на морському курорті з сестрою графінею Аттомс. Вона була захоплена жандармами і відвезена поближче до кордону з Францією звідки її мали вислати до Валансьєн. Краса полонянки очарувала сицилійського дворянина, дипломата Королівства обох Сицилій, члена туринської Академії наук і літератури Маркіза Карло де Сальво (1787-1860). Він організував втечу. Разом вони зуміли вирватись з Брешії і, заїхав в Граці до сестри полонянки графіні Страссольдо, добратись до Берестя. Шлях втікачів пролягав через “Тироль, Штирію, Галиччину, Польщу” і закінчився вЛівонії звідки вони добрались до Англії. Сенсаційну втечу з наполеонівського полону, описану маркизом де Сальво в 1807 році надрукувала британська газета “The Monthly Review”, а в наступному році вони були опубліковані окремою книгою. Напрямок втечі був цілком виправданий. Російська і Британська імперії були союзницями в боротьбі із революційними змінами. Першим містом, яке побачили політичні емігранти був Бересть. До межі з Російською імперією дружина британського дипломата їхала під ім’ям Терези Мілер, дружини російського полковника. З її докментами було все гаразд, а ось у маркіза де Сальво не було завірених документів, через що його мало не вислали до Тересполя. Втікачі мусили звернутись до командувача ІХ-ї дивізії князя Дмитра Волконського, який знав батька Констанції і усю його родину. Поки тривали  консультації щодо місс Сміт і її супутника маркіза де Сальво вони змушені були затриматись в Бересті і його околицях на сімнадцять днів. Спогади Карло де Сальво про час порведений на Берестейщині починаються так:

маркіз Карло де Сальво

Це місце змусило мене уявити себе в старовинному місті ізраїльської землі. Три тисячі жидів склали майже всю його популяцію, а кілька росіян здійснювали правосуддя та і займали цивільні посади. Той, хто знає характер жидів, легко зрозуміє, яка монополія панує в цій нещасній країні, де закон повністю перебуває під грошовим впливом, де влада купується, а міська адміністрація та митники не дотримуються жодних інших правила щодо надання або відмови у всьому, що необхідне, як після отримання подарунків.

Бересть (скоріше за все італійська Брешія) на малюнку ХІХ століття

Однак жиди необхідні для підтримки країни, враховуючи її фактичний стан; і одного разу, коли губернатор повідомив мене, що добре було б їх вигнати, я запитав: а хто б тоді населяв цю частину Польщі? Ким були б робітники, виробники, торговці і, коротше кажучи, з кого б складалося населення? Без заселення новими мешканцями, вся країна перетворилася б на суцільну пустелю. Він погодився, що торгівля та саме суспільство складається тут виключно з жидів. Ці люди, зайняті виключно добуванням грошей, ніколи не намагатимуться зробити щось важливе на користь тих, чия жага завоювання могла б змусити їх здійснити революцію в Польщі і чияхто хотів би покластися на жидів. Полохливі та і покірні за своїм станом та звичками, вони ніколи не будуть або брати зброю проти будь-якого уряду, або виступати проти його планів. Будинки в Бересті, як мені задлося, пережили наслідки нівелювання демократії; бо всі вони були побудовані з дерева та абсолютно однакові по висоті, і я не бачив, що житла багатих були роскішнішими, ніж житла бідних.

Мемуари маркіза де Сальво

Шляхта та маршалок (давній титул головного дворянина в кожному місті Польщі) цього місця мешкали в сусідніх селах. Князь Волконський поінформував аристократію з околиці Берестя про наше прибуття, щоб забезпечити нам їх товариство компанії. З якою ввічливістю та увагою до нас поставилася польська шляхта, після того, як вони почули про наш приїзд: вони приняли нас з гостинністю, якої нам так довго бракувало у будь-якому іншому місці, і оскільки вони розуміли, що це було першим містом, в якому ми опинились у безпеці, то вирішили показати нам, наскільки добре їм відомо як прийняти втікачів, і змусити нас забути наші недавні проблеми. …“. Маркіз де Сальво вирішив з’ясувати політичні симпатії місцевого населення, яке складалося з назвичайно богатої шляхти і вбогих рабів: “Останні настільки мало сприйнятливі до патріотичних настроїв, що навіть не знають, що означає слово уряд; виконувати накази вищих, це все, що вони знають. Серед дворян один були прихильниками Австрії, інший – Пруссії, третій – Росії; але не Франції“.

***

P.S.Російська імперія буде останньою країною в Європі яка звільнить селян від кріпацтва, надасть їм обмежені політичні права. Воно тільки почне оговтуватись після обох світових війн, як на його долю випаде колективізація.

 

 

Залишити відповідь