Царська вотчина. Ч.1. Міста і їх повіти

Віктор Місіюк, Культура
31/01/2020, 1 Comment

В 2019 році виповнилося 450 років з дня підписання Люблинської унії і 445 років оголошення Московським царством планів широкої геополітичної експансії відповіддю на які власне й стала унія.

11 грудня 1564 року один з ініціаторів створення опричнини, член ближньої думи, намісник ржевський Василь Захарин-Юр’їв ( – 3.4.1567), заявив послам короля Сигізмунда Августа, що цар вважає своєю спадщиною 97 міст з відповідними повітами, які на той момент підлягали королю. Подібного в історії дипломатичних стосунків між Великим князівством литовським і Московським князівством ніколи не було. Розуміючи здивування королівських послів бояре пояснили, що й раніше у царя “вспоминали многижда о Кѣевѣ и о Волыни и Подолской землѣ, а тогды тѣ мѣста припоминали безымянно, а нынѣча государь нашъ велить написати имянно, чтобы государю вашему было вѣдомо, которые городы государя нашего вотчина за государемъ вашимъ”. В той час держави знаходились в стані війни, тривала Ливонська війна. Феодальне право спадщини було важливим аргументом династійних суперечок. Дипломатичний прийом московського царя шокував шляхту Великого князівства литовського. Коли король приєднав до Королівства Польського одне за одним Волинське, Підляське, Браславське, Києвське воєводства місцеве лицарство сприйняло рішення монарха як непорівняно менше лихо у порівнянні з можливістю опинитись під владою Івана Грозного. 

В обмін за вічний мир цар вимагав у короля, серед іншого, нищівних територіальних поступок: “нашіе бы вотчины намъ поступился, что отъ нашихъ предковъ невгодами къ его брата нашего предковъ зашли городовъ и съ уѣзды ихъ: Кіева, Вышегородища, Бѣлагородища, Любича, Остри, Городища, Лоевы, Горы, Речицы, Стрѣшня, Рогачева, Могилева, Шклова, Копоси, Орши, Дубровны, Чичерска, Пропойска, Кричева, Гомья, Мстиславля, Тетерина, Быхова, Логойска, Друческа, Горволя, Бобройска, Свеслоча, Борисова, Минска, Витебска, Сурожа, Озерищъ, Канева, Черкасъ, Перееславсвого Городища, Красного, Треполского Городища, Бѣлые Церкви на рѣкѣ на Рсѣ, Городища Звенигородцкого, Жетомеря, Слободища, Жеславля, Глушеска, Глуческа, Мозыри, Чернобыли, Вручея, Звягли, Давыдова-городка, Петроковичъ, Турова, Слутцка, Копыля, Плѣска, Кобриня, Берестя, Каменецъ Берейской, Ковны, Турейска, Володимеря, Горюховны, Коширы, Лутцка, Черторыйска, Клевани, Торчина, Ровного, Дубны, Острога, Ковеля, Жеславля Волынского, Кременца, Збарежа, Шумбара, Степани, Дорогобужа Волынского, Полоноя, Шулженцовъ, Чюдна, Вишневца, Дорохвеевцовъ, Янполя, Перемѣрки, Холму, Перемышля, Чернигова, Брясловля, Хмелвиковъ, Вѣницы, Лвова, Галича, Каменца Подолского, Межибожа, Сакали, Друи, Дрыси, и отъ Смоленского рубежа по Березыню и Кіева со всѣми городы”. Зайняті моськовськими військами міста Великого князівства литовського, такі як Полоцьк, не кажучи про Смоленськ в списку не згадувались. 

Цікаво, що в цитованому документі, який було опубліковано в книзі “Пам’ятки дипломатичних стосунків давньої Росії з іноземними державами” (1892), особливу увагу царський двір звернув на Бересть … .

Далі буде

1 thought on “Царська вотчина. Ч.1. Міста і їх повіти”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *