Цар шукав гвардійця з орлом за плечима

Віктор Місіюк, Культура
21/10/2020, 4 коментарі

Один зі згаданих королівських гвардійців, підлеглих Самуїла Осинського, опинився в центрі міжнародного скандалу. Ним зацікавився цар Олексій Михайлович, другий представник династії Романових.

В 1639 році новгородець Іван Плакідін, який працював в Посольському приказі, повідомив царя, що претендент на московський трон син Гришки Отрєпьєва і Марини Мнішек ховається в Бересті. До Річі Посполитої його вислали для ведення перемов, щодо звільнення полонених царських вояків. Тут він і познайомився з мадяром Миклоша Георги, який служить при королівському дворі і повідомив важливу новину. В наступному році під виглядом купця до Річі Посполитої з місією вистежити самозванця з Москви вислали Івана Кадашева. Згаданий Миклош підтвердив Кадашеву сказане і пообіцяв за тисячу рубів доставити самозванця до Риги, з якої його можна було б вивезти до Пскова. Але цар на таку пропозицію погодився і в 1643 році знову вислав Плакідіна для визначення короднів між Річчю Посполитою і Московським царством. В Біловежі він познайомився з писарем Яном Ярмоличем, який повідомив що “царевич” живе в Бересті в єзуїтському монастирі, знає руську, польську мови і латинь, отримує од короля гроші на утримання.

Після того як місія щодо розміжування закінчилася невдало, в 1643 році цар Михайло Федорович вислав спеціальне посольство, боярина Олексія Львова, думного дворянина Григорія Пушкіна і д’яка Михайла Волошенінова. Послам окремо дручено звернутись до короля з проханням видати самозванця. “Господар ваш Володислав король більше п’ятнацяти років тримає в Бересті в єзуїтському монастирі “злодія”, якому 30 років, на спині в нього межі плечима герб і називає себе сином розстриги“. Послам пояснили, що справді Луба вважався царевичем, але тепер він себе так не називає. В характеристиці було повідомлено що він “не признається до такого титулу, миролюбного характеру і бажає пострижчися в чернці“. На що московські посли заявили, що знають про те, що на самозванця витрачаються гроші з державного скарбу і додали: “Дізнались ми в Бересті од наших слуг, що там ховається один з шахраїв, що не тільки називається Царевичем, але навіть підписується цим титулом в листах, доказ чого в нас на руках“. Після чого сенатори наказали доставити Лубу з Берестя у Варшаву. Оберштер королівської гвардії Самуель Осинський підтвердив інформацію про те, що Луба писар, ніяких претензій на царський титул не має, збирається постригтися в чернці: “Якщо не вірите, то запитайте його самі. Він спеціально для того доставлений у Варшаву, але видати його вам не можемо, бо він польський шляхтич. Був би це гріх перед Богом, і сором од людей“. Луба переказав свою історію. Повідомив, що перший жартома його почав називати Дмитровичем пан Білинський, що за наказом короля Жигимонта йому була встановлена виплата в 600 злотих, яку після перемирія зменшили до 100 злотих, а з підписанням миру цілком скасували. Шляхтич підтвердив, що сім років навчався у Афанасія Филиповича руський, польський мовами і латині. Про навчання у берестейському колегіумі не згадувалось, тим більше, що слова сучасників можна інтерпретувати як те, що гвардієць знімав квартиру у єзуїтів. При нагоді царські посли показали документ, про який згадували. Він виявився “листом, який дан нам ігуменом Афанасієм, де він підписався царевичем“. Гвардієць  визнав те, що лист написаний його рукою і  показав, що підписав його він як Ян Луба. На що посли попросили звернути увагу, що в тексті фігурує, що писане воно на обіді у царевича в кімнатах царевича.  Також було оглянуто тіло Лежівана і виявлено що царських знаків на спині в нього нема. Здавалося, аргументів про загрозу з боку Лжеівана було небагато. Ситуацію погіршувало те, що під час попереднього посольства королівські дворяни пригрозили московським дипломатам тим, що “царевич” може на чолі запорозького війська вторгнутись у Московське царство. Перемовини затягнулися і Лубу погодились під супроводом посла Гаврила Стемпковського представити царю за умовою збереження його життя. До Москви він прибув в листопаді 1644 року. Але розслідування було перервано.

14 липня 1645 року на царський трон зійшов Олексій Михайлович. Він прийняв рішення відпустити Лубу взяв з нього обіцянку, що він не буде мати ніякого відношення до Московського царства, не буде жодним чином претендувати на царський титул. 23 липня 1645 на царю представлено родовід Яна Фаустина Луби на якому присяглися дванадцять шляхтичів і його рідні “дядькі і родичі” Миколай Павло, Марко, Мартин Казимир, Михайло Костянтин. Після повернення до Річі Посполитої він повернувся на попереднє місце служби. Але в січні 1646 року в Московське царство знову виставило претензії за те, що Луба продовжує титулувати себе царевичем. Московських послів запевнили, що він служить писарем королівської гвардії. Справу було винесено на засідання сейму, в результаті чого 6 грудня 1646 року був опублікований документ “Про Лубу, шляхтича польського”, який забороняв йому вважатись сином Марини Мнішек, а також виїжджати за межі Річі Посполитої.

4 thoughts on “Цар шукав гвардійця з орлом за плечима”

Залишити відповідь