Штетл Трохимбрід

Історія з сільськими колоніями, такими як Іваники і Ложище, має своє продовження. “Тут вперше я зустрів жидів, що працювали в сільському господарстві, ходили за плугом, гнали корів на пасовище. Коли приходив час молитви, вони зупинялися в полі і молилися так, ніби знаходяться в синагозі. Якою чарівною була ця Софіївка!” – ці рядки з книги “Анонімні солдати”, ізраїльського письменника Якова Банаї, опублікованої в 1978 році, розповідають про незвичайне місто, де як у власному королівстві жив народ Ізраїлев. Даремно шукати за межами Ізраеля місто, яке було засноване, повністю заселене і кероване послідовниками закону Мойсея. Усього у місті було сім синагог, з них чотири хасидських. 

Світлина від Trochenbrod.

Синагога в Софіївці (Трохимбрід)

Початково невелика колонія розрозсталась швидкими темпами. За ревізськими списками 1858 року в Софіївці Силенської волості Луцького повіту жили 46 родин, до яких належали 267 душ чоловічої статі. В сьомому томі “Труди етнографічно-статистичної комісії” стверджується, що на час виходу книги в світ в 1872 році тут жило  422 колоніста – 210 чоловіків, 212 жінок. У 1889 році тут було вже 235 сімей, близько  1200 осіб. За Всеросійським переписом 1897 року в містечку проживало 1591 мешканців з них 11 християн. Згідно з переписом 1921 році населення містечка скоротилась до 1549 осіб і дещо зросла до 18 осіб кількість християн. Більше таких міст, де християне складали усього 1,2%, на території тогочасної польської республіки не було. Очевидно, часом до місцевої громади зараховували жителів села-супутника. Історик Олександр Цинкаловський писав, що на початку ХХ століття в слободі Софіївка було 2317 місцевих мешканців. За одними даними, стільки ж їх було на початок Другої світової війни. Згідно з  другими, до 1938 року населення Софіївки сягнуло 3 тисяч. А до 1941 року до містечка крім того прибули близько 500 біженців. В літературі, навіть, зустрічається цифра в шість тисяч! Можливо, йдеться про кількість знищених в’язнів трохимбрідського гетто. 

Софія Доротея Августа Луїза Вюртенберзька

Офіційно містечко називалось Софіївка. Названо воно на честь матері імператорів Олександра І і Миколая І імператриці Марії Федорівни (1759-1828),  яку в дівоцтві звали Софія Доротея Августа Луїза Вюртенберзька. Приблизно 1825 році група німецьких колоністів-менонітів з 21 сімей, заснувала поблизу Трохимброду села Йозефін і Софіївку. Але через десять років меноніти колонію залишили. Новим господарям до вподоби прийшлася неофіційна назва Трохимбрід (טרוכנברוד) . Частина дослідників вважає, що в перекладі з ідіш вона означає “сухий хліб”. Інші переконані, що назва має слов’янське походження і утворена від грецького чоловічого імені Трохим.

Трохимбрід: волинське місто, яке стало легендою

Родина з Трохимброду

18 березня 1791 року чотириколісний віз Трохима Б., перевернувшись, притис (а може, й не притис) його до дна річки Брід,” – так починається один з розділів  романа Джонатана Сафрана Фоера «Все ясно», або «Сяйво навколо». Дослідникам хотілося б удревнити історію місцевої громади. Вони пишуть про те, що перші родини прибули сюди в 1810 році. Прикладом таких пошуків є історія з першою народженою в Трохимброді дитиною, Мотті Шаюсом, який помер у віці сто років в 1913 році. З цієї причини Давид Шварц вважав, що він мав народитися в 1813 році. Еліезер Баркай, який перевірив цю історію дізнався, що старожил помер в 1925 році і, до того, був привезений у село в дворічному віці. Хоча й ця інформація викликає чимало питань. Навіть 1835 рік, який зустрічається майже в кожному тексті, не може бути прийнятий. Достеменно відомо, що в 1844 році, після відїзду менонітів, місцевий пан Бучковський вирішив продати 531 десятину землі за тисячу рублів. Задаток у 250 рублів він мав отримати зразу, а решта мала бути сплачена на користь Чорторийському костелу. Ми вже згадували, що основою причиною заснування сільських колоній була можливість уникнути рекрутської повинності. Цим користалися не тільки місцеві землевласники. В 1847 році, після того як жителі Трохимброду відмовились видати земляків, які ховались у них від рекрутчини, полковник Рот був змушений направити сюди війка для наведення порядку. Згідно з енциклопедією Брокгауза і Ефрона колонія Софіївка займала 640 десятин землі. 

Світлина від Trochenbrod.

План Трохимброду і Ложища

Більша частина населення займалася сільським господарством. Обробляли землю, осушували болота, тримали скотину.  В адресній книзі 1922 року згадано близько 90 діючих фірм різних галузей з перевагою гарбарень і молочарень, якими володіли Блітцзайн, Фішфадер, Гельман, Поташ, Ройтенберг, Шафран, Шпєльман і Вайнер. Серед ремісників найбільше було майстрів з вичинки шкіри, які працювали в 30 гарбарнях. Власники молочарень возили молоко і масло на продаж до Луцька, Рівного, Ківерець, Колок і Горохова. В ХХ столітті десять місцевих молочарень тримали близько 500 корів. Молочна галузь була настільки важлива, що коли в 1925 році місцевим жителям заборонили пасти скот на приватних землях останнього ордината Олики князя Януша Францішека Радивила (1880-1967), це було справжнім потрясінням. 

Світлина від Trochenbrod.

Гута в Трохимброді.

Займатися ремеслом та торгівлею було небезпечно. Коли урядова ревізійна комісія виявила, що один з поселенців не веде сільську господарську йому було призначене суворе тілесне покарання. Коли зявився закон 12 лютого 1865 р., який дозволив вільний вихід із стану хліборобів, абсолютна більшість мешканців Трохимброду записалась міщанами. Село стало містечком.

Світлина від Trochenbrod.

Трохимбрід. В приміщенні пошти.

Історик Олександр Цинкаловський згадував, що в містечку було 186 домів, міщанська управа, пошта, 16 крамниць. На початку 1900-х років в Трохимброді збудовано гуту – скляну фабрику. З її появою поряд з традиційними професіями кравцями, шевцями, різниками і торгівцями лісоматеріалами, молоком, сирами, маслом, зявилися ще й склярі.  Серед власників чисельних майстерень, невеличких фабрик, ремісників та майстрів виділявся чоботар Елі Поташ, прозваний “волинський Бато”. Його рідний брат Єхескель Поташ багато років був місцевим старостою і рабином. 

Світлина від Trochenbrod.

Центральну вулицю Трохимброду вимостили “трилінкою”.

Розповідали, що міщани були проти планів будівництва на їх землях залізниці, яка поєднала б Луцьк і Пинськ. Але з часом сюди все ж таки провели гілку вузькоколійної залізниці. У 1929 р. на Трохимбрід були поширені правила міської забудови. Наприкінці 30-х років ХХ ст. у містечку проведено електрифікацію, діяли телефонна та телеграфна станції, продавались газети, з’явився автотранспорт. В 1939 році центральну вулицю Трохимброду вимостили бруківкою. 

Світлина від Trochenbrod.

Трохимбрід. Будинок пошти.

Трохимбрід був не тільки економічним, але й культурним центром. В 1910 році в місті була відкрита початкова релігійна школа, хедер, де дорослі могли навчитися писати на ідиш та російською. В 1912 році відкрито школу для дітей.  В 1922 році разом із школою мережі «Тарбут» з’явився дитячий садок. Керівником початкової школи був місцевий рабин Моше Гірш Ройтенберг. Пізніше з’явилася польська державна школа. Певний час в Трохимброді функціонував талмудичний коледж – єшива. До того в містечку діяла бібліотека і осередкі сіоністських організацій. Сорок п’ять родин в цей час виїхали до Ізраеля.

На превеликий жаль місцеві ліси і болота не були надійним захистом, і протиставити щось пекельному полум’ю мілітарною махіною сучасної війни чи репресивним апаратом тоталітарної держави унікальний штетл, як на ідіш називали міста, не міг. В 1942 році більшість жителів Трохимброду були знищені.

Далі буде.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *