Як живеться в Омиті (ВІДЕО)

Село Омит, що в Зарічненському районі на Рівненщині знаходиться на самому кордоні з Білоруссю. Тут живе 48 людей.

В Омит приїхали кореспонденти TUT.BY, щоб поспілкуватися з місцевим населенням і дізнатися, як їм живеться практично на межі двох країн. Гостей-журналістів тут одразу запросили за стіл.

Микола, 79-річний пенсіонер, розповідає:

Раньше в клуб ходили на танці, да свадьби були по селі. Да з меншим братом ходили свадьби грать. Я на барабанах грав, да свадьби ходили, весело було. Народу було много, в клуб зайдешь – ой-ой-ой, танці до упаду а любов до утра.

Вчителька географії, 60-річна Тетяна розповідає, що історія села почалась у 1546 році, коли сюди приїхало 12 господарів і купили тут землю:

Говорим ми майже одинаково, по-поліщуцьки, тут всі села поліщуцькі. Говор у нас український, білоруський, польський. Це три мови – і от поліщуцька мова.

До появи справжнього кордону з Білоруссю люди і різниці особливої не бачили.

У нас тут сусіднє село Гориничі, там на торфянику були в нас огороди. Їхали ми трактором, то так їдеш – одне колесо по українській землі йде, інше – по білоруській. А дорогу, шо йде з Невеля на Семеховичі закрили, бо ж дорога біллоруська, а земля українська. Їдемо ми трактором, білоруси заступили нас, і пристають «а то чого не так, а те». Я й кажу – «хлопці, забирайте свою дорогу да й несіте, я їду по українській землі». А вони так на мене подивились… – розповідає жителька села.

Біля місцевого озера набудовані дачі. Їх власників, що приїздять з Рівного та Києва, місцеві називають «олігархами». Кажуть, закону для них немає – рибалять на моторках, як хочуть. Навіть лебедів не залишили в спокої. Тетяна розповідає:

Колись моя баба казала, була війна, був голод, а цих благородних пташок ніхто не чіпав. А тепер вийдуть, лебедів стріляють…

В сільраді дві людини – голова і бухгалтер. Приміщення пошти хочуть відремонтувати і перенести туди бібліотеку. Зараз бібліотека в школі, а школа розвалюється. В Омиті є магазин, але він закритий. Власник поїхав на заробітки, працює охоронцем. Раз в тиждень до села приїздить автолавка з товарами.

Роботи в селі немає. Дехто працює по дому у «олігархів» – поливає, дивиться за будинком тощо. Раніше люди їздили на роботу у Білорусь, тепер, як кажуть жителі – більшість в Польщу.

Тетяна розповідає:

У нас районний центр за 40 кілометрів, і за кордоном Пинськ – теж 40. Пинськ рахується столицею Полісся. У нас у всіх родичі на тій стороні.

Голова розповідає, що всі жителі прикордонних сіл їздять заправлятись до Пинська, бо там солярка дешевша.

 За матеріалом Північ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *