Як писав Фальківський: Гімн Полісся

Упорядник першої післявоєнної збірки Дмитра Фальківського “Ранені дні” Микола Неврлі вважав, що славетний уродженець Лепесів від самого початку був ліричним поетом, що проявилося в його регіональній поезії: “Така антологійна перла, як «Очерет мені був за колиску», лягла в основу народної пісні, що побутує на Волині“. Вірш, справі гідний звання перлини, привернув увагу багатьох пізніших дослідників творчості поета.  Для того, щоби описати цей твір, критики добирали найбільш експресивні окреслення. Юрій Ковалів, автор передмови першого післявоєнного радянського перевидання збірок поезій Фальківського, присвятив цьому твору окремий розділ і назвав його гімном: “Цю популярну пісню, яка по праву вважається народною, називають справжнім гімном Полісся. У її простих словах є щось дійсно глибинне, що передає світовідчуття і світобачення поліщуків“. На думку Володимира Леонюка текст вірша має всеукраїнську популярність: “найзворушливіший гімн Поліссю, пробившись крізь блокаду заборон, обернувся на народну пісню і здобув заслужену популярність на Поліссі та й на всій Україні“. Про мелодію пісні, на яку буде покладені слова вірша мова піде в наступній розвідці, поки  слова критиків нас цікавлять як характеристика його художніх якостей. В збірці есе та діалогів Віктора Вербича “Під куполом спільного неба” є також фрагмент, присвячений Фальківському, в якому автор описує власне ставлення, родинні переживання, говорить про те, що твір дуже рано став піснею і глибоко зачипав почуття земляків: “Його «Очерет мені був за колиску» називають гімном Полісся, здебільшого не знаючи імені-прізвища автора слів.  … У ту миттєвість відчаю повертався в дитинство. У диво рідного Полісся. І тоді народилися рядки, які сприймалися  і  сприйматимуться як гімн отчому краю та його людям: «Очерет мені був за колиску»  … Уже в тридцятих-сорокових роках і в Камені-Каширському, і в Ковелі, і в Ратному, і в Кобрині, і в Березно, не завше приховуючи зворушливу сльозу, співатимуть: «Пів-Полісся вода залила …»”.  

Майже ідентично оцінював посвяту Поліссю автор книги “У пам’яті і в серці” Борис Боровець: “Цей вірш, як ніякий інший, передає відчуття багатьох поліщуків, в тому числі й мої. І очерети були на болотах, і ліс, коли зажурений, а коли й торжествуюче урочистий, празниковий. Я справді виріс в очеретах та на болотах, для мене це не гарна метафора – там пройшли мої підліткові роки“.

Тому той з зрозуміло, що уродженці Західного Полісся, такі як літературознавець, фольклорист Іван Денисюк, сприймали твір Фальківського саме як народну, родинну пісню: “Не цурався задушевних бесід, міг приголубити чарку-другу горілки (вина не любив), пожартувати, послухати анекдот, пісню. А особливо любив свою, волинську: “Очерет мені був за колиску … “. Таким же описує його уродженець Житомирщини прозаїк Святослав Бородулін, автор книги “Співає скривджене Полісся”: “Полісся – край пісенний! – Ми ще не співали нашу рідну – «Очерет мені був за колиску».” 

Художній образ, намальований Дмитром Фальківським, цілком відповідав фізичному обличчу регіону. В 1967 році в часописі “Жовтень” з’явилась стаття в якій, за трапність в описанні місцевої природи, статус його вірша піднято до рівня народної думи, бувальщини: “Зарослі очеретом трясовиська «Чортове», «Гниле», «Чорне», «В’язке», «Кізлє» (де тільки коза-бідака могла пройти) із смутком оспівані у пісні-думі: “Очерет мені був за колиску, В болотах я родився і ріc” викреслюється, наче іскра з-під кременя, бувальщина, колись почута в селі Смідин на Ковельщині“. 

Свій найбільш відомий поліський вірш Фальківський писав у характерній рвучкій манері. В результаті з’явився твір надзвичайний своєю доступністю, архітипічністю, який потрапляє до самих глибин єства читачів. Борис Боровець, який неодноразово звертався до улюбленого твори, взявся пояснити його секрет в книзі “Поліссям народжене слово”: “прості, але неперевершені за глибиною відтворення реалій Полісся рядки“. В 1952 році автор нью-йоркського видання “Україна земля моїх батьків” Юрій Сірий дав твору власну назву  і супроводив таким коментарем: “Вплив поліської природи на душу людини, що там постійно живе, дуже гарно описав поет Д.Фальківський у вірші: “Рибалка на Поліссі” Очерет мені був за колиску …”

Автор “Очерету” зумів сплести у цільну картину бори, вільхові гаї, грузькі болота, широкі водяні плеса і життєлюбну вдачу поліщука. На честь Полісся Дмитро Фальківський назвав цикл поезій першої збірки і останню свою збірку. В “Обріях поезії”, фрагмент з якого став піснею є автобіографічні рядки, в яких поет відчуває вплив малої Батьківщини на свою творчість і називає себе “співцем Полісся”:

І може через те, що зріс я
Під завивання, плач вовків
Отам, де гай чоло вклонив,—
Я став співцем свого Полісся

 

“Очерет мені був за колиску” сприймається як програмний твір регіональної школи. В 1977 році в часописі “Дзвони” вийшла стаття Івана Боднарука присвячена творчості Федора Одрача, яку автор не міг не почати з засновника поліської школи української літератури: “Найвизначнішим поетом Полісся був знищений московськими большевиками Дмитро Фальківський, автор чудового твору «Полісся», що зачинається словами: Очерет був мені за колиску, В болотах я родився і зріс“. Поліський гімн – твір хрестоматійний, до якого рано звернулися укладальники антологій та навчальних посібників. Першими на його художню вартість звернули увагу еміграційні автори.  В 1952 році вірш потрапив до підручника для шкільної молоді і самоосвіти В.Радзикевича “Українська література ХХ століття”, опублікованого в Філадельфії. 

Одним з перших серед критиків на твори Дмитра Фальківського відгукнувся західноукраїнський бібліограф, літературознавець Євген-Юлій Пеленський. Перш за все літературознавець звернув увагу на ліричні твори, присвячені рідному краю і дав дуже високу оцінку, порівняв автора із епічним співаком. Завдяки його відгуку про поезію Фальківського дізнався широкий загал українських читачів за межами Радянського Союзу. Свою статтю, яка розійшлася по світу завдяки щоденній беспартійній газеті “Новий час” (№192 від 31 грудня 1934 р., с. 8) Пеленський назвав “Боян поліських плавнів“.

Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську…
Я люблю свій зажурений ліс…

А поліське похмуре болото –
Пів-Полісся вода залила…
Тільки де-не-де хутір самотній,
Тільки де-не-де клаптик села.

Хоч у злиднях живемо, у бруді,
Та привілля яке по весні,
Коли виставиш вітрові груди
І летиш, і летиш на човні.

А вода і хлюпоче, і плаче,
Захлинається в лютій злобі,
Ну, скажіть, в кого серце гаряче,
Як весну по весні не любить?

І укриють безкраї простори
Білокурі чайки і човни…
Тільки слухай, як води говорять
В буйнім засвіті свята весни.

І не дивно, що любимо змалку
Буйну воду і буйні пісні…
Наше серце – це серце рибалки,
А життя наше – книга борні…

  • 29
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *