Як писав Фальківський: Ех! .. І вдарило…

До 120-річчя з дня народження Дмитра Фальківського буде написано  чимало різних текстів, з’являться нові твори за написаних ним мотивами, але навряд чи не буде згадано один з найбільш біографічних віршів.

То була остання моя творча мандрівка з вірною Музою. А нині… Ех, і вдарило ж кляте життя! — як писав Дмитро Фальківський.” – писав Роман Іваничук. Справді, цей початок одноіменного вірша здавна якось натурально став крилатим висловом. 

В ті часи, коли ще не прийнято було згадувати ім’я Фальківського, в 1984 г., Віталій Бендер опублікував свої враження від збірки “Обрії”, яка випадково потрапила до рук у 30-і роки: “Коли в довгому списку підсудних злочинців я почув прізвище Дмитра Фальківського, я ледве не скрикнув. В 1931-му році я непомітно виніс з міськради збірку його віршів, і мені запам’ ятався його вірш, що починався словами “Ех і вдарило ж кляте життя“. Мені видавалося, що життя назагал було добре, і я не міг зрозуміти, чому комусь  воно є “клятим”. Не то, щоб мені було жаль Фальківського, але я ніяк не міг уявити письменника і терориста в одній особі“.

І ось уже Дмитро Донцов звертається до рядків Фальківського: “Для того життя, яке він, наймит чужинця, проти серця наганом „будував” на Україні, не мае бшьше захвату поет: Ех! Iвдарило ж кляте життя“. Ось тільки бачить він в ньому тільки соціо-політичну ідеологему. А інші сучасники бачили ще й характер і громадську позицію. І знову повертаємось до спогадів Віталія Бендера: “ І часто в думках я теж повторяв отой проречистий рядок: “Ех і вдарило кляте життя“. Тільки Фальківський мав відвагу висловити свою гіркоту вголос, а ми …”. Вислів зрештою екзистенційний, зрозумілий тому, хто перетнув певний життєвий рубіж, не один раз подивився смерті у очі. Але за тим счерствінням, скаменінням жевріє ліричний вогник, від полум’я Віри:

Ех!.. І вдарило кляте життя.
Тільки струни у серці:
                                    дзінь…
                                                дзінь…
Хоч і хочеш мажором утять,
Дійсність чортова чорна, як тінь…
І акордить журлива струна:
Все мінор…
                  Все мінор…
                                    Все мінор…
Тільки десь там, у серці із дна,
Простяглася надія до зор…
Тільки десь там, із самого дна,
Притулилась надія до зор, –
І акордить журливо струна:
Хай мінор,
            зате щирий мінор.

Так почитається вірш “Ех!.. І вдарило кляте життя” в якому поєднується сповідь, політичне кредо, кров громадянської війни, гостра хвороба, захоплення красою… . Вірш, до якого варто ще повернутися.

  • 1
    Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *