Інціатор конвокації власноручно спалив її акти

Віктор Місіюк, Культура
04/01/2021, 2 коментарі

Рехом Північної війни була боротьба груп інтересів, переміщення військ через кордон аж до повної стабілізації ситуації. В певний момент жителі Великого князівства литовського одночасно годували три війська: власну шляхту, саксонське і російське. Причетним до  того був власник Тересполя і Ружанки великий литовський гетьман Людвик Потій.

Після конфлікту з королем в 1714 році гетьман в супроводі двох тисяч вояків прибув для участі в скликаному королем сенаторському з’їзді. 22 березня 1715 року Людвик Потій примирений з королем виїхав з Варшави. За ним тягнувся слід зради інтересів шляхти, а також додаткові зізнання краківського воєводи Януша Вишневецького про намагання позбавити короля трону. У короля був шанс оддати гетьмана під суд, але він не наважився на цей крок. Різкі зміни курсу, жонглювання політичними зобов’язаннями в той час стали стилем Потія. Мало хто вірив його обітницям, як мало хто міг сказати чого сподіватись од великого литовського гетьмана.

В кінці квітня король наказав вивести литовські війська з нейбурзьких маєтків литовські війська, плануючі розмістити там саксонські. Конфлікт спалахнув з новою силою. На початку травня в Вільно зібрався на засідання військовий суд. Великий гетьман запропонував скликати без королівських універсалів спеціальне згромадження усього князівства названу ним генеральною конвокацією. Вона мала прийняти податки на військо і розмістити його так, щоб бути готовим для боротьби з саксонським військом, якому мали одмовити в праві на отримання якихось коштів. Критики стверджували, що що після виплати коштів литовському війську доведеться заплатити ще й саксонському. Але головне, йшлося про те, що названі питання находяться в компетенції великого сейму Річі Посполитої, скликати який має право лише король, тому такий крок буде сприйнятий як виклик королю і розрив Люблинської унії. Коновокації були екстраординарою формою адміністрування, які приймали рішення, що суперечили політиці правлячого монарха. З новою силою поширились чутки про детронізацію Августа Міцного, серед кандидатур називали князя Костянтина Соб’єського. Отже великий литовський гетьман щонайменше втретє був причетний до спроб зриву унії між Польським королівством і Великим князівством литовським, детронізації саксонського курфюрста.

Людвик Потій запропонував обрати делегатів на господарських сейміках, а також виступив гарантом майбутнього зібрання. Він вислав універсали за допомогою яких під виглядом скарбового трибуналу зібрав згадану конвокацію. Литовське військо отримало наказ зібратись в околиці Берестя, що дозволяло йому рушити на столицю Річі Посполитої. Сеймікові комісари зібрались в Вільно 10 вересня 1715 року де створили вальну раду. Домовлено про заключення нерозривного союзу між гетьманом і “Річчю ВКЛ”. Потій присягнув не лишати Річ ВКЛ під загрозою “почтивості і гонору шляхетської крові, вртатою фортуни”, боронити її інтереси “до останього моменту свого життя”. Документи конвокації навіть отримали назву “Акти примирення Литви з Потієм”. Вальна рада обіцяла військову підтримку своїх вимог. У випадку необхідності прийнято рішення про скликання посполитого рушення. З огляду на руйнацію останніх часів, а також інтервенцію іноземних військ вирішено зменшити військо до 8 тисяч, а також звільнити усіх іноземних офіцерів за вийнятком двох генералів. Конвокація вислала запрошення до коронних воєводств, примаса і великого коронного гетьмана з запрошенням приєднатись до її рішень. Духовенство також підписало акти конвокації. Почалась активна підготовка до збройної боротьби з саксонським військом, на службу повертались давні ветерани.

Король висилав перемовників до великого литовського гетьмана: київського біскупа Арцимбовського, Рибинського, королівського секретаря Паулі, куявського біскупа Шанявського. Король давав зрозуміти, що готовий розібратись з бунтівниками силою. В серпні 1715 року на територію Великого князівства литовського введено саксонський корпус Вейсенфельса. На їх боці виступили литовські татари, які находилися в конфлікті з гетьманом.

Саксонський піхотинець часів Августа Міцного

Одночасно з Росії королю надіслали лист, в якому попереджали про те, що на територію держави входять російські війська (два полка) з метою передислокації в Курляндію. Розвідка донесла королю, що Петро Перший пообіцяв Потію надіслати 16 тисяч війська. Російські війська війшли на  територію Великого князівства литовського в вересні. Царський уряд осудив поведінку великого литовського гетьмана, але одночасно взяв його під опіку. Петро Перший повідомив посланцю короля, що якщо він схоче силою розправитись з Потієм та його прибічниками, нав’язати контрибуцію, то він буде змушений надати допомогу проти короля.

Тиск на великого литовського гетьмана посилився. 24 вересня Людвик Потій спалив акти віленської конвокації. Слідом він вислав листи до короля з вибаченнням. В літературі трапляється інформація про те, що Потій погодився на розквартирування саксонських військ в обмін за значну суму, запропоновану королівським двором. Петро Перший пообіцяв, що проконтролює щоб саксонські війська залишили територію Річі Посполитої. При тому російські війська також лишались у Великому князівстві литовському. Саксонські війська виведено з Річі Посполитої в 1717 році. Цікаво, що пізніше Потій отримав од князя Долгорукого 2000 червоних золотих за зрив в 1718 і 1720 році сеймів, які домагались виводу царських військ. В решті решт Петро Перший в 1720 році вивів свої війська після п’яти років їх перебування на території ВКЛ.

Фатальна помилка,  ризиковна гра, невиправдана довіра, нечувана меркантильнысть, боротьба за суверенетет, державна зрада, клятвопорушення, далекоглядність, політична хитрість? Гордієв вузол сплетений Людвиком Потієм в далекій перспективі привів до виводу іноземних військ, але в ближній перспективі призвів до кількох років виснаження економіки країни військовими поборами трьох армій.

2 thoughts on “Інціатор конвокації власноручно спалив її акти”

Залишити відповідь