Історія про «чужих», білу ялицю та вовків

ПроСВІТ, На здоров'я
21/11/2021, Leave a comment

Ми живемо у світі асоціацій, які пробуджують у нас сказані слова чи почуті новини. Нещодавно з’явилася новина про те, що в Біловезькій пущі знайшли нову популяцію «білої ялиці». У серпні 2021 року завершувався черговий етап проекту із заболочування територій, який спільно реалізовували Національний парк Біловезька пуща, громадське об’єднання «Ахова птахів Батьківщини» та Франкфуртське зоологічне товариство.

Після символічного «відкриття» дамби — проект був присвячений будівництву валів, які мали утримати воду в Біловезькій чи, вірніше, Свислоцькій пущі — начальник наукового відділу Національного парку Дмитро Бернацький якраз і побачив ті білі ялиця, які стали новою популяцією.

Нащо відновлюється водний режим у Біловежській пущі і про що говорить поява білої ялиці — дерева для Республіки Білорусь невластивого та рідкісного. “Лісова газета” називає її візитівкою Біловезької пущі. До знаходження нової популяції єдиним місцем її зростання було урочище Тисовик. Як вид ялиця занесена до Червоної книги Білорусі, знаходиться на межі зникнення. Імовірно, всі екземпляри в Біловезькій пущі були висаджені людиною.

Цей гірський хвойний вид, звичний для гірських лісів Альп та Карпат, рідко спускається до топких низин. Його цінували ще давні римляни за високий вміст ефірних олій у деревині. Для них ці дерева відрізнялися своїм зростом, що виділяло їх серед інших хвойних. Цікаво, що слово «ялиця» походить від німецького «Fichte», «ялина».

У наших краях воно зустрічається рідко, для місцевої екосистеми воно скоріше «чужинець», проте ми з увагою та трепетом ставимося до таких прибульців, вважаємо зустріч із ними за наукове відкриття.

Керував тим проектом Віктор Фенчук, орнітолог, еколог, куратор «Вовчого блогу», який багато хто зробив для природи і для людей, життя яких пов’язане з лісом. 31 серпня Віктора Фенчука заарештували за підозрою в «організації та підготовці дій, які грубо порушують громадський порядок». Досі він ув’язнений, під слідством, вирок йому так і не винесено. В результаті без керівника виявилося багато природоохоронних проектів, серед яких найвідомішим є «Вовчий блог».

Вовки, як і раніше, сприймаються в Білорусі як потенційна загроза, полювання на них все ще дозволене будь-яким способом. Тобто якщо хочеш – стріляй з автомобіля, якщо хочеш – став капкан. Мета одна – вбити. За усталеним переконанням – що йде, мабуть, у колективного несвідомого минулої епохи, стріляти вовків все ще вважається нормальною практикою. Для цього навіть не треба отримувати спеціальний дозвіл.

Віктор Фенчук доклав багато зусиль для того, щоб змінити образ вовка, щоби цей звір перестав сприйматися як ворог. «Вовчий блог» містить багато історій про те, чому вовки важливі та корисні для екосистем. Наприклад, вони беруть участь у природному контролі над чисельністю оленів. Отже, побічно сприяють зростанню дерев, які травоїдні не об’їдатимуть. Навіть запобігають аваріям на дорогах.

Деякі країни думають над тим, як «приманити» вовка, як збільшити його популяцію, зробити її стабільнішою. Німеччина, наприклад, вихваляється своїми рекреаційними парками, де місцеві жителі проводять вільний час. Отже люди там не сприймають вовків як небезпеку.

Хижаки – важлива частина екосистеми, яка буде здоровою лише якщо в ній є всі необхідні елементи. Це як антитіла — без них «організм» швидше зламається, занедужає.

Екологи не втомлюються говорити, що у природі немає «шкідливих» чи «небезпечних» видів. Навіть бур’яни – це не шкідливий вигляд. Їм може, наприклад, стати рослина, яку ми спеціально вирощуємо.

Ті, хто займається городом і застосовують сівозміну на ньому, добре знають, що якщо не викопати всю картоплю, то вона наступного року проросте. І буде вже бур’яном на грядці з буряком чи огірками.

Питання лише у можливості виду брати участь у оздоровленні «екосистеми», у впливі нього. Занадто багато оленів — це не добре, надто багато вовків — також. Але зазвичай природа сама має сили для врегулювання, справляється зі своїми проблемами тим чи іншим чином.

Фрагмент пущі, де знайшли рідкісну білу ялицю, — це найбільша північ Національного парку. Від Доброволі, поряд з якою знаходиться будинок роду Тишкевичів до кордону з Польщею – кілометрів десять. Від знайденої популяції білої ялиці – ще менше.

Людина бачить у вовках конкурентів – мисливців. Але захиститись – не означає еволюціонувати. Відмовити означає обмежити свій розвиток. Виживають системи, які знаходять способи взаємодії з різними акторами, які відкриті навколишньому світу. Біорізноманіття круте тому, що це запорука здорового живого світу, в якому знаходиться місце для кожного.

Біловезька пуща це дивовижний світ, у якому можна багато дізнатись нового про ліс, навчився почуватися в ньому не чужинцем, а своїм один для одного і для навколишнього світу.

За матеріалом Зелений портал

Залишити відповідь