Їхав до Пинська

Віктор Місіюк, Культура
12/01/2020, Leave a comment

На початку 2020 року Олексій Дикавицький опублікував на сторінці цікавий з точки зору культури мови діалог: 
– То ты оно стулькы йіды з собой взяв в дорогу? На тры дні?
– Ну куплю можэ шчо в місті тому, як вжэ скончыцца…
– Дывыса ты – пан якый богатый знайшовса, шчо купляты будэ вун! Нашчо купляты, як свое можна взяты – кумпячка, яйцэ, гурочка, цыбулыну яку… Можэ ты шчэ по рэсторанах в тому городі ходытымэш?!
– По рэсторанах то не, алэ в буфеті нішчо мо куплю, пірожка якого…
– От в нас колысь про такых як ты, шчо мало в дорогу йісты бралы, казалы так: “Йшов до Пыньска – роскыдвав лупынска. Йшов з Пыньска – збырав лупынска“. Так шчо будэш оньдэ нэ пірожкы, а лупынкЫ йісты за тры дні!

Хоча приказка, може, не самая популярная, але вона відома на Берестейщині далеко од околиці Пинська. В 2017 році каменецька дослідниця Віра Філософ виступила з доповіддю на теми місцевих фразіологізмів. Серед іншого згадала й такий: “Ішлі ду Пінска – кідалі лупінска, ішлі з Пінска – збыралі лупінска“. Звучить вона практично ідентично попередній. В місцевій говірці приголосні л, г, к, х м’які. Але, як підтверджує пані Віра Філософ, при тому фразеологізм звучить не по-каменецьку, не по-берестейську. Справа в тому, що в на Каменеччині іменники типу Гірськ утворюються тут за допомогою суфікса -ськ-, а губні приголосні тверді (типу лупини, пироги).

Отже Олексія Диковицького не помилка, не виключання, а навпаки природніший для мови Західного Полісся. Підтвердженням є етимологічно пов’язані топоніми Пина, Пинковичі, Попина. Українську мову виділяє саме твердість губних і передньоязичних перед рефлесами етимологічних е, і: берег, береза, ведро, вино, пиво, кропива і т.і.. Коли хочуть виділити мову українці серед інших слов’янських мов, кажучи що вона тверда мають на увазі саме згадану особливість.

Тепер вже рідко згадують, але в 1933 році незважаючи на думку мовознавців норми українського правопису русифіковано. Один з його параграфів (§ 89) вимагав, щоб назви населених пунктів писали не відмовідно до мовної традиції, а«як прийнято їх радянськими державними органами», що на практиці означало їх заміну кальками з російської мови. Окремо згадувалось місто на Пині, яке тепер мало писатись Пінск. Уродженець історичної Пинщини Володимир Леонюк в довідковому виданні “Словник Берестейщини” спеціально підкреслив: “Фонема “и” того ж самого походження, що і в назві Київ … “І” в назві Пинськ – данина польському, російському на білоруському впливам“. На щастя мовний конформізм натикався й натикається на перепони. По-перше, часи УНР в діловодстві, в журналістиці також використовувалась історична назва

Варто згадати також плеяду вчених,  Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип’якевич, Микола Аркас, Наталія Полонська-Василенко, Ярослав Ісаєвич, Володимир Сергійчук, Олександр Рибалко, Олександр Скопненко які своїми творами популяризували віковічну регіональну традицію. Не менше зроблено й регіональними авторами: творцем “Пинської шляхти”, Францем Савичем, Борисом Ольхівським, Тимошем Олесіюком, Борисом Єпішко, Федором Климчуком, В’ячеславом Панковцем … .

Те, що в ХХ-ХХІ столітті доводиться відкривати, доказувати, відстоювати для класиків було натуральним. Зберіглася переписка між славетними мовознавцями Шейковським Калеником Васильовичем і Борисом Дмитровичем Грінченком. 13 травня  1897 року Шейковський вислав з Мензелинська який закінчується словами: “… Ось пословиця, котру чув тута. Вона не надрукована, то притуліть її куди-небудь. «Їхав до Пинська, кидав лупинська (шолупайки з картоплі, як я думаю), а йшов з Пинська — збирав лупинська». Зі щирістю до Вас К. Шейковський”.

Завдяки захисникам мови в 1993 році у Львові вулиці Пинський повернуто історичне звучання. Хочеться вірити, що й до академічних словників воно повернеться найближчим часом. 

  • 65
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *