70-річчя акції “Вісла” – концерт-реквієм

Віктор Місіюк, Події
03/11/2017, 2 коментарі

У неділю 19 листопада 2017 р. о 16 год. відбудеться в Люблині Концерт-реквієм у 70-ті роковини акції «Вісла». 

У програмі:
– лекція д-ра Григорія Купріяновича «Акція „Вісла” (1947) – генеза, проведення та наслідки»,
– художня програма у виконанні артистів з Сяніччини та Люблина,
– концерт ансамблів:
ансамбль пісні і танцю «Ослав’яни» Об’єднання українців у Польщі (Мокре), 
співочий ансамбль «Сьпіванка» при Товаристві «Баладгора» (Мокре),
український дитячий ансамбль «Люблинська веселка» при Українському Товаристві,
– виступи запрошених гостей.

Неділя 19 листопада 2017 р., 16 год.

Люблин – Dzielnicowy Dom Kultury SM Czechów 
(ul. J. Kiepury 5A)
Організатор: 
Українське Товариство.
Співпраця: Сяніцький відділ Об’єднання українців у Польщі.

Реалізовано завдяки дотації Міністра внутрішніх справ і адміністрації РП та завдяки підтримці Міста Люблин у рамках відзначень 700-річчя міста в 2017 році.

2 thoughts on “70-річчя акції “Вісла” – концерт-реквієм”

  1. Сергiй сказав:

    …Операція «Вісла»… пишатися цими сторінками історії не може ні Польща, ні Україна !
    … військово-адміністративна акція 1947 року по виселенню непольського населення з південно-східних регіонів Польщі на північні і західні території, що раніше входили до складу Німеччини … спрямована на ліквідацію УПА та організаційної мережі ОУН на території Польщі. Одночасно проводилося примусове переселення у західні і північно-західні воєводства Польщі проживали на південному сході країни українців і змішаних родин, які, за інформацією органів безпеки Польщі становили господарську, мобілізаційну і соціальну базу для ОУН(б) і УПА …
    … Землі Західної України – Східну Галичину і Волинь – Польща звикла вважати своїми, і, коли у неї була така можливість, активно займалася їх полонізацією. Про полонізації 1920-1930-х рр. польський історик Мотика розповідає в книзі «Від Волинської різанини до операції «Вісла» докладно, погоджуючись, що насадження польської мови, заміщення всіх начальницьких посад поляками та руйнування православних храмів ніяк не могли викликати симпатії українського населення, яке здавна жили пліч-о-пліч з польським: ті й інші села перебували в цих краях всього в декількох кілометрах один від одного. Так було до тих пір, поки не ослаб контроль і не озлобився звичаї. Поки радянські війська билися з нацистами, українці і поляки вже заглядали вперед, туди, де, на їхню думку, очікувався світанок саме їх національного проекту, – треба було лише підстрахуватися, щоб нічого не завадило.
    … Найбільш видатних «успіхів» у цій справі досягли українці. Користуючись потуранням німців (які вважали, що українців контролювати легше, ніж поляків), вони за короткий час повністю «очистили» від поляків Волинь і приступили до Східної Галичини. Мотика не письменник-художник, історик, і тим страшніше кількість сторінок книги, які зайняті одним: монотонним перерахуванням вбивств. Звірячих вбивств («різанина» – це не експресивне, а пряме позначення способу дій), кількість яких обчислюється в десятках тисяч – не менше чотирьох, хоча можливо, що і шести і восьми, бо достовірно підрахувати їх неможливо. Вбивали чоловіків, жінок, дітей; за ніч зникали цілі села. Вбивали випадково перебували в польському середовищі росіян, євреїв та українців. Українським чоловікам, одруженим на польках, пропонувалося вбити членів своєї сім’ї і тим самим довести вірність Україні; тих, хто не погоджувався, – вбивали. Все це виробляли бандити зі збройних формувань ОУН-Бандери без відкритих наказів, але при прямому потуранні Романа Шухевича. У деяких випадках їм допомагало українське з’єднання СС «Галичина». Масові вбивства жінок і дітей надавали деморалізуючий дію навіть на самих українців, тому, перейшовши до Східної Галичини, Шухевич вирішив ввести деякі початку «гуманності»: попередньо розкидалися листівки, розпорядчі полякам забиратися з українських земель, жінок і дітей передбачалося не чіпати (втім, зауважує Мотика, наказ цей часто не виконувався, але ніхто з бандерівських карателів не отримав хоча б осуду від керівництва). З чоловіків у Східній Галичині вбивали в першу чергу тих поляків, хто володів деякими авторитетом: ксьондзів, вчителів, інженерів, чиновників, лісників. Українська інтелігенція теоретично не схвалювала масових вбивств, але фактично дивилася на це крізь пальці.
    Не можна сказати, що поляки залишалися смиренними вівцями. Вони створювали загони самооборони. Бандерівцям послідовно пручалася Армія Крайова. Там, де українці становили явну меншість, – наприклад, на Холмщині, – поляки здійснювали акції залякування та помсти, які відрізнялися тільки меншим розмахом і тим, що поляки не різали своїх жертв, а стріляли в них. Все ж, за твердженням Гжегожа Мотики, рахунок вбивств мирних громадян, скоєних поляками, йде на сотні, а не на тисячі, і вони були спровоковані жахом перед тим, що до того часу відбулося українцями на Волині.

    1. Віктор Місіюк сказав:

      Шкода, Сергію, що це не ваша особиста позиція, через що не можна з вами подискутувати. Дякую за велику цитату зі статті «критика, публіциста, прозаїка», перекладача англійської поезії, оглядача московської «Літературної газети» і «Московського комсомольця» Теттяни Шебаєвої, бо українському читачу треба знати як сприймає польську і українську історію частина сучасних російських публіцистів. Хотілось би уникнути помилки автора згаданої цитати, не змішувати усе до купи, не перескакувати з теми на тему, а на скільки можливо об’єктивно оцінити з’яву, яка вас зацікавила. Отже другу частину коментаря, про українсько-польський конфлікт 1943-44 років, залишу.

      Звичайно, що ні Польща, ні Україна не можуть пишатися операцією «Вісла», бо … пряму відповідальність за депортацію українців 1947 року несе комуністична Польська робоча партія, яка формували тогочасний уряд. Але основна відповідальність лежить на Всесоюзній комуністичній партії більшовиків. Справа в тому що саме її настановами керувались усі компартії так званого соціалістичного блоку, саме вона визначала методи та форми реалізації державної політики. Післявоєнна Польща не була суверенною країною, не вела самостійну політику. Цілком залежну політику від союзною компартії вели її представники на території УРСР. В СРСР ВКП(б) кілька разів в різні періоди історії проводила масові депортації за національною ознакою. Як в 1947 році, так і раніше в аналогічних операціях на територію Союзу. депортації підлягали усі представники певною неблагонадійної національності усіх вікових категорій, обох статей, без огляду на політичні орієнтації, в т.ч. родини представників місцевої адміністрації, військовослужбовців. Практика колективної відповідальності, яка виходила за межі політичної боротьби є яскравим прикладом того, що на території польської республіки була встановлена державна модель тоталітарного характеру.
      Організації, які намагались відстояти національний суверенитет Польщі, а також України WiN і УПА в 1945-47 роках здовж практично усього етнічного кордону досягли локальних домовленостей про співпрацю, що супроводжувалося нормалізацією відносин. З матеріалами по темі можна ознайомитись на http://www.irekw.internetdsl.pl/podz_ukrain.html

Залишити відповідь