Звіти Червоного Хреста

Віктор Місіюк, Культура
05/05/2021, Leave a comment

Одним з головних джерел про ситуацію в Берестейських таборах військовополонених і інтернованих в 1919 році є звіти Червоного Хреста. По-перше, вони в міру об’єктивні. По-друге, це чи не єдина цивільна організація, яка могла здійснювати контроль над ними, мала доступ до документів військового відомства. Саме посилаючись на інформацію цієї міжнародної організації журналісти дізналися, що смертність в Берестейських таборах одна з найвищих в Європі: “Міжнародний комітет Червоного Хреста повідомляє, що з деяких польських та румунських таборів доходять до нього як найгірші вістки. Табор в Берестю це правдиве місто смерті. Смерть бранців спричинює головно тиф, червінка та лихе відживлювання. Ті, що остались якимось чудом при життю одіті в лахи, майже без поживи, сплять на голій студеній землі без соломи і яких небуть накрить. Звід з двох румунських таборів на Угорщині також не кращий, хоч там смертність далеко менша,” – писали журналісти видання “Воля” (Т.5.Ч.2, 1919, с.132).

За орієнтовними даними в кінці літа на початку осені 1919 року в Берестейських таборах загинуло 1,5 тисячі вояків Галицької армії Української народної ремпубліки. Як саме оцінювали рівень смертності? Одна з найбільш відомих цитат була опублікована 16 вересня 1919 року в польський газеті “Робітник”: “Життя в таборах в Молдині і в Берестю Литовським застрашливе. Табор у Бересті – це ганьба Польщі. Від двох місяців з цього табору, в якім знаходилося коло шести тисяч інтернованих, викидувано від 50 до 100 трупів щоденно. В однім місці при пошеснім шпиталі трупи були поскидувані без похорону протягом трьох тижнів, і тут їх пороз’їдали щури”.

Делегація Червоного Хреста оглядає в’язнів Берестейських таборів. Бересть, 1919 рік

З тексту видно, що підрахунки були загальними, вони стосувалися усіх категорій полонених. Якби подібна смертність мала місце тільки серед вояків Української галицької армії, то всі вони мали загинути через півтора-два місяці.

В іншому звіті Червоного Хреста повідомлялось: ”Від 10 серпня до 11 вересня (1919 р.) згинуло 1124 особи! Від перших днів серпня щонайменше 180 осіб гинуло щоденно. Цей
табір був справжнім ”містом смерті …” .

Центром міста смерті був табір “Бугшопи” на березі Буга, де розмістили солдат і офіцерів Української галицької армії: “А в Берестю Литовським полонені ними українські жовніри та громадяне замкнені як звірі в клітках-казармах, яким двісіт кроків вдовш, а стопятьдесят вширш, – тай тримають їх  тут вкупі здорових, і недужих, і смертельно хворих, і божевільних, і конаючих трупів. І все те міститься у цій клітці у цій казармі, з-за чого здоровий лежить тут на трупі, а конаючій на здоровім, а божевільний шаліє близь усіх. А в тому Берестю голод між полоненими такий, що держані тут ляхо-татарами українців обїли все листя, всю траву близь своєї казарми, – а такий голод, і таке божевілля зза муки, і така суміж здорових із недужими і конаючими є скрізь по казармах, таборах та тюрмах, де ляхо-татари держать полонених собою українців, що проти них боронять святого стягу Вольної України” – текст опублікований в “Воля” (Т.5. Ч.2, 1919, с.16-17) один з найбільш критичних. Описана ситуація вкрай жахлива і трагічна.

Бараки табору військовополонених “Бугшопи” поблизу Берестейської фортеці. Південний берег табору омивається рікою Буг. Аерозйомка.

Під впливом публікацій, скарг, публічного резонансу до Берестя була скерована міжнародна група. В описанні її візиту подано найвищий рівень смертності:  “Інтернаціональна місія “Червоного Хреста” прибула з Женеви до Берестя Литовського і здала тепер звіт із своєї поїздки. Показується, що ні один народ, на якім культурним рівні він не стояв би, не обходиться так жорстоко і так варварськи із полоненими, як поляки. В чотирьох таборах полонених в Берестю зібралося около десяти тисяч військових і цивільних бранців. Ці табори – це правдиве місто мерців. Щоденно вмирає з голоду і заразливих хворіб від 200 до 250 душ, а два дні 15 і 16 жовтня прямо побили рекорд. Умерло в тих двох днях 1150 бранців. Інтернаціональний “Червоний Хрест” розслідивши ці неможливі відносини, старається о увільнення бранців, раз польський уряд не здібний запевнити їм сякого такого істнування”  – коментувала ситуацію видання “Воля” (Т.5. Ч.2, 1919, с.83). Якщо прийняти за відправний аристотелівський принцип золотої середини то за різною інформацією в таборах в Бересті всередньому мало помирало до 125 осіб щодня. Це дуже великий показник, який вимагає ретельної перевірки. З огляду на міжнародний тиск уряд прийняв запізніле рішення про ліквідацію Берестейських таборів. Біль завданий втратою великої кількості безоружних молодих вояків на довгі роки став причиною напруженого ставлення галицьких українців до польської держави.

Залишити відповідь