Кров прэдкув

Віктор Місіюк, Культура
12/05/2021, Leave a comment

Піддаватися обставинам можна починаючі з першого подиху. Всесвітня етнропія радо б нівелювала любий прояв активності. Самообмеження до мінімальних індивідуальних тілесних потреб, так щоб не жити, а небо коптити, широких доріг перед людиною розкрити не здатне. Зректися себе, опустити руки значно легше, чим встояти під час негоди. Непротивлення, бездіяльність, апатія, раболіпство один з найяскравіших проявів духовної кризи. Але в палкому серці юшка замішана на крутих дріжджах, які дає можливість пробитися проявитися навіть там, де здавалося місця для життя нема. Новий вірш Олексія Диковицького написаний з думкою про предків, тих, хто прожив гідне життя, покинув по собі добру славу, чіїми справами ми продовжуємо розкривати багатство людського духу.

Шчо, колы кров прэдкув во мні прокыснэ,
Спортытса – нэ тыйі жылы!
І шчо, колы проклята свыдомость тыснэ,
Шчо нэ жывэш, як воны прожылы?
Шчо, як сэрцэ нэ здужае ту кров помпуваты,
Станэ – нэ тая сыла!
І шчо, колы мусытымэш прызнаты,
Вылыцы стыснувшы, шчо нэ хопыло?
Нэ хопыло запалу, мэты чы вытрымкы,
Розглядавса – нэ бачылы очы!
І шчо, як нэ найты ту дорогу в прытэмках,
Шчо шукаеш, да шчэ вночы?
І шчо, колы ногы нэ здужатымуть далій
Нэсты – зватніють косты!
Ты, гэто ты, а нэ ніхто другый,
Нэ быдовый… ты пуддавса просто.

Залишити відповідь