Спортивні змагання, шашлики і рідкі імена

Віктор Місіюк, Новини
03/05/2021, Leave a comment

У селі Заліси Заболоттівської громади стоїть древня церква святої Параскеви. Парафію очолює молодий священник Валентин Касянчук. Він зумів настільки згуртувати громаду, що разом проводять і свята, і будні. Гуртом трудяться біля храму і співають у церковному хорі, готують шашлики та печуть млинці, організовують спортивні розваги та грають у футбол! А ще у Залісах, як дізнались журналісти Вісник, зберігають давні великодні традиції та запроваджують у житті громади нові, свої. Одна з таких – називати діток старозавітними біблійними іменами.

Девора, Рафаїла, Кірієна, Мелітина, Платон, Діодор, Іордан, Єлеазар… Мало не через хату у Залісах підростають дітки з дивовижними іменами. Таку традицію започаткував отець Валентин. На прикладі власних синів та донечки.

Він прийшов на цю парафію тринадцять літ тому. Тоді був зовсім юний – тільки створив сім’ю. Діток з матушкою Тетяною ще не мали. Але вже задумувалися над тим, як би хотіли назвати малечу, коли Господь сподобить стати батьками.

– Якось увечері ми стали з матушкою гортати церковний календар. Дійшли до імені Девора, і на ньому якось так разом удвох зупинилися. Наче щось в душі ахнуло, – згадує священник. – І вирішили: якщо буде дівчинка, то назвемо її Девора. Це старозавітне ім’я – була така пророчиця. Пізніше Господь послав нам дівчинку, і ми її так і назвали.

Згодом Тетяна завагітніла хлопчиком – для нього обрали ім’я Діодор, що у перекладі означає «Дар Божий». Його меншого братика нарекли Іорданом – на честь грузинського святого, який за віру постраждав. Коли під час хрещення найменшенького тато вголос промовив ім’я, яким бажає назвати сина, у храмі запанувала мовчанка. У багатьох аж мурашки побігли по шкірі.

– Спочатку бабусі не дуже сприймали те, як ми з матушкою назвали своїх дітей, – зізнається Валентин Касянчук. – А тепер кажуть, що немає кращих імен на світі!

За отцем Валентином стали подібно називати своїх синів та дочок і парафіяни. Одна з прихожанок дала ймення своїй донечці Нікодима (вплинуло знайомство з черницею з таким ім’ям). Інші по-церковному назвали своїх дівчаток Агнія та Єрміонія. Є в селі хлопчики Алфей, Даміан та Ісмаїл.

– Наші з матушкою молодші сестри теж перейняли традицію від нас, – радіє священник. – Одна назвала дітей рідкісними іменами Єлеазар та Рафаїла, інша – Дорофій та Меланія.

– А дітки як сприймають свої незвичні як для нашого часу імена? – цікавлюся.

– Дуже гарно. Розповім один приклад. Записали батьки у свідоцтві про народження сина Станіславом. Я запропонував їм для хрещення підібрати ім’я дитинці по церковній традиції. Вони погодилися і назвали хлопчика Анастасій. Він підріс і почув, що на нього у церкві кажуть не так, як вдома. Запитав у мами, чому. А тоді сказав, що більше не хоче бути Станіславом. Тепер і вдома, і у школі, і в церкві інакше як Анастасій на хлопчика не кажуть. Батьки змушені були усі документи переробляти.

Запитую, чи буває, що доводиться відмовляти людям, якщо для немовляти обирають ймення, якого у церковному календарі нема.

– Наша церква ставиться до цього толерантно. Вважаю, що неправильно відмовити. Взагалі, традиція називати немовлят на честь святих пішла десь з першого століття нашої ери. Тоді тисячі християн убивали за віру, і в їхню честь стали називати новонароджених. Повторюсь, це не канон, а традиція, тому нічого поганого у незвичному, новому імені немає. Я у таких випадках завжди кажу: хай дитинка проживе так життя, щоб вона стала святою. Володимир – теж язичницьке ім’я було. Князь Київської Русі Володимир Великий прийняв хрещення з іменем Василій. А ми називаємо дітей на його честь Володимиром.

Родина Касянчуків – дуже спортивна. Батюшка із сім’єю не раз був учасником багатьох змагань. Каже, спорт допомагає людині бути міцною тілом, а молитва і віра укріплює дух. Тож частенько з парафіянами разом ганяє м’яча, їздить із сільською командою на змагання.

– Якось прийшов на майданчик з хлопцями позайматися. А потім сусідка каже: «Батюшко, певно, ви були на футболі». «Був, – кажу, – а як ви зрозуміли?» «Бо хлопці не матюкалися». У всьому знаходжу позитивний момент. Слово Боже треба нести скрізь! Не тільки у церкві, а й на стадіоні, у будинку культури.

Це одна з перших парафій в області, яка запровадила на Водохреще масове купання в ополонці – окуналося одночасно до 400 людей! На Масляну перед Великим постом гуртом звикли розводити багаття й частуватися шашликами, які смажить отець Валентин. Ніхто ніколи не лишається осторонь – господині приносять млинці та інші смаколики, молодь та діти грають біля церкви в ігри, відпочивають. А на Великдень особливо наймолодші з нетерпінням чекають, коли ж батюшка оголосить конкурс на найміцнішу крашанку. Приходять з цілими кошиками варених яєць! Отримують масу задоволення і сувеніри на пам’ять.

– А ще на Пасху батюшка дозволяє усім в дзвони бити, хто скільки хоче, – каже матушка Тетяна. – Дзвіниця не закривається.

І лунають над Заліссям переливи: дзвінкі та приглушені, довгі трелі та поодинокі «бом-бом»… Хтось б’є у дзвони з великою силою, а хтось тихенько вистукує у ритм свого серця. І ллється над селом Божа благодать.

Залишити відповідь